Андрій Шевченко – Надзвичайний і повноважний посол України в Канаді
“Діаспора – це потужне море, почуття приналежності до якого дає силу”
Коли я отримала нагоду записати інтерв’ю з Андрієм Шевченком, мене охопило подвійне відчуття: захоплення від можливості поспілкуватися з надзвичайно цікавою людиною та хвилювання від того, що наважилася інтерв’ювати одного з найвідоміших журналістів України. Врешті-решт, з цього вийшла дуже позитивна і надихаюча розмова, якою я хотіла б поділитися з читачами журналу «Разом». Знайомтеся: Андрій Шевченко – Надзвичайний і повноважний посол України в Канаді.
Як згода на нове призначення відобразилася на Вашій кар’єрі і родині?
Для нас це була повна несподіванка. Що дипломатична кар’єра, що поїздка в Канаду не входили в плани нашої родини. Ми – журналістська сім’я, що з часом стала політично-журналістською, і завжди уявляли собі роботу і кар’єру тільки в Україні. Але дуже швидко прийшло розуміння того, наскільки це призначення – унікальна можливість послужити своїй країні, тому для мене відповідь на отриману пропозицію стала очевидною. Був час, коли я міг принести користь країні, як журналіст: ми засновували 5-й канал, намагалися робити в Україні суспільне мовлення; потім як політик та як депутат українського парламенту, і на нинішню свою роботу я дивлюся, як на ще одну можливість послужити країні в дуже непростий час. У нас в сім’ї ми це називаємо «надзвичайний і повноважний шанс послужити Україні».
Ваша дружина Ганна Гомонай – відома телеведуча. Як переїзд до Канади вплине на її кар’єру?
Ганна призупинила свою телевізійну кар’єру. Сподіваємось, що вона зможе її продовжити після повернення в Україну. Я надзвичайно вдячний і дружині, і нашій доньці Марічці за це рішення. Марічка осмислено вирішила їхати сюди, залишивши свою українську школу, друзів на якийсь час, і вчитися тут, у Канаді. Вона ходить до звичайної громадської школи. Взагалі у нашій сім’ї прийнято всі рішення ухвалювати разом, тому ми дивимося на переїзд до Канади, як на ще одну чудову нагоду послужити своїй країні та як на велику цікаву пригоду для нашої родини.
Окресліть, будь-ласка, робочі завдання посла України в Канаді Андрія Шевченка та його команди.
Основне завдання очевидне: ми й надалі хочемо, щоб Канада була не просто нашим надійним партнером, а лідером міжнародної коаліції, яка створена на підтримку України. Якщо деталізувати, то це, насамперед, співробітництво воборонній сфері. Зараз в Україні працюють канадські спеціалісти, які тренують наших військових. Завдяки їхній роботі, наприклад, на Яворівському полігоні чи у саперному центрі в Кам’янці-Подільському, вже збережено неймовірну кількість життів і, я впевнений, ще буде збережо. Канада також була першою країною, яка, коли почалася війна, відгукнулася на наше прохання про допомогу: вислала уніформу, черевики, десятки тисяч одиниць одягу та багато іншого.
Я думаю, що наші країни й надалі плідно співпрацюватимуть. Звичайно, просимо Канаду і будемо ще просити про допомогу у забезпеченні української армії сучасним оборонним озброєнням. Це – приорітет номер один, а приорітет номер два – торгівля. Сподіваюсь, у 2016 році ми запустимо зону вільної торгівлі між Україною і Канадою, що насправді повинно бути вигідним обом країнам, тому треба нам над цим активно працювати. Серед приорітетів цього року будуть бізнес-форуми і все, що пов’язано з бізнес-активністю між Україною і Канадою. Тобто, якщо у 2016-му році почне діяти зона вільної торгівлі, то буде розумно супроводжувати це конкретними заходами, які налагодять контакти між українським і канадським бізнесом. Один такий великий форум ми плануємо на травень місяць, думаю, що будуть ще інші події. Наше надзавдання – це угоду про зону вільної торгівлі, яка має обрізати 98% тарифів у торгівлі між двома країнами, закріпити конкретними бізнес-контактами, де є багато цікавих речей.
Звичайно, дуже важливе питання – робота з українською громадою. І тут приорітетним у 2016-у буде все, пов’язане зі святкуванням 125-ї річниці поселення перших українців у Канаді. Я думаю, що ця дата – прекрасна нагода віддати належну шану нашій громаді, активізувати двосторонні візити, зокрема й на високому рівні, і водночас подумати, що ще ми можемо зробити на новому історичному етапі.
Актуальна наразі також тема безвізового режиму, яку кілька років тому ми б не наважилися починати, адже це донедавна здавалось абсолютно нездійсненним завданням. Зараз, коли Європейський Союз ухвалив історичне рішення надати безвізовий режим для українців при умові успішного вибудовування ними безвізового режиму з іншими країнами, я думаю, що ми можемо цю тему з розряду мрій перевести у розряд конкретних завдань, над якими треба починати працювати. А працювати тут є над чим: сьогодні, на жаль, великий відсоток українців отримує відмову в канадській візі, що, як на мене, стримує нормальне спілкування між нашими народами. Тому я дуже сподіваюся на те, що ми вийдемо на такий формат роботи, що українці і канадці зможуть безперешкодно їздити одні до одних.
У Канаді дуже багато прихильників України. В яких сферах їх допомога найбільш потрібна?
З практичних речей. По-перше, дуже важливо пояснювати потреби України канадській еліті. Ми маємо справу з новим урядом і відчуваємо великий ентузіазм, який є навколо нього, з надією на серйозне просування України вперед.Думаю, що це якраз та ситуація, де ніколи не зашкодить добре слово про Україну. Дуже потрібно, мені здається, те, що називаємо «Spread the word». Між нашими країнами є чудові історичні сентименти, прекрасні емоційні зв’язки – здалося б до цього ще додати взаємну прагматичну зацікавленість, знайти вагомі аргументи і пояснити, чому країни потрібні одна одній. Над цим працює наша команда. Це я бачу, як свій приорітет.
Внутрішня свобода. Як її зберегти, коли від роботи журналіста переходиш у депутати, від депутата – до дипломата?
Ви знаєте, вдається. Звичайно, журналіст, політик, дипломат – це різні рівні свободи того, про що ти говориш, різні рівні відповідальності. І при цьому, думаю, людина, яка в злагоді з собою, яка для себе в глибині душі пропрацьовує важливі питання, яка добре знає, що важливо і що неважливо для неї, для тебе, для країни, завжди знайде правильні слова, які не зашкодять ні дипломатичним, ні політичним інтересам. Кожна совіслива людина, як на мене, повинна над цим балансом, що важливо і для журналіста, і для політика, працювати і чесно говорити те, що думає. Це, звичайно, висока планка, але її можна брати. На щастя, я поки що не опинявся в ситуаціях, коли мені довелося б говорити те, у що я не вірю, або ще й обманювати. Дуже сподіваюся, що їх і не буде. Для мене дуже важлива внутрішня свобода, цілісність та щоб мої слова були у злагоді з думками.
Зараз докладається багато зусиль для боротьби з корупцією в Україні. Наскільки реально її подолати?
Ну, по-перше, корупція – це велика наша біда, яка дуже шкодить Україні, і, на жаль, поки що тут непочатий край роботи. Вважаю, не треба винаходити велосипед, а натомість подивитися, як з корупцією справлялися інші країни. Взагалі в Україні питання корупції зводиться до трьох тем: перша – це прямі крадіжки з бюджету, друга – державні закупівлі, третя – це державні підприємства. Я думаю, що з першою ми вже, слава Богу, розібралися. Сподіваюся, що вже назавжди розпрощалися з тим часом, коли хтось умудрявся прямо з бюджету виводити гроші в офшори або на якісь свої приватні забаганки.
Є великий прогрес і з другою темою – державними закупівлями, де дуже допомагають закони, які проливають більше світла на державні закупівлі. Ще коли я був депутатом, нам вдалося пробити закон про доступ до публічної інформації, тому зараз у нас дуже багато інформації щодо державних закупівель. І це допомагає: коли чиновник, міністр або будь-хто інший ставить підпис під документом про державний тендер, він тричі подумає, адже розуміє, що завтра це може бути надруковано в пресі.
І третя тема – державні підприємства – найскладніша, тому що у нас їх кілька сотень, а за деякими розрахунками до тисяч. Отож державні підприємства разом складають величезну дірку, через яку витікають народні гроші. Отут нам ще треба серйозно працювати. По кожній з цих тем світ уже давно придумав інструмент, як з ними боротися, треба тільки політична воля. Я сподіваюся, що у нового українського керівництва буде достатньо її, щоб покласти край корупції, інакше Україна приречена.
Ви у мене питали про приорітети, а я скажу ще й про те, що на посаді посла буду безкомпромісним по відношенню до дурниць, до антидержавних речей, до корупції. Це для мене абсолютно принципове питання.
Які Ваші враження від української громади за цей короткий період перебування в Канаді? Ви побачили ту картину, яку й очікували побачити?
По-перше, я думаю, що у багатьох людей в Україні дуже спрощене уявлення про українську діаспору. Я побачив тут дуже реалізовану громаду, в якій є люди, які себе прекрасно реалізують в бізнесі, в громадських справах, в соціальному житті, в політиці, яким вдається добре себе реалізувати в загальноканадських справах і при усьому цьому ще й робити величезний внесок в українську справу. У мене це викликає щире захоплення. Також я побачив дуже різних людей з різними інтересами. Я вже починаю відчувати певні відмінності в цих інтересах, і мене це дико захоплює: це не просто струмок чи якась одна річка, а величезне море, в якому є багато різних течій і хвиль, але мені воно дуже-дуже подобається.
Є також глибоке почуття вдячності громаді. За великим рахунком, якщо вдуматись, багато десятиліть українці Канади стояли за незалежність і за українську справу набагато більше, ніж українці в Україні, вдома. Ми повинні бути вдячні громаді за те, що допомогли відстояти нашу незалежність, що всі роки незалежності допомагали нам не збитися на манівці. Ми в Україні це дуже добре відчували і під час Помаранчевої революції, і під час революції Гідності, і сьогодні, коли точиться війна. Зрозуміємо, що відчутна технічна допомога, яку Україна отримує від різних канадських урядів, була б неможливою, якби не той потужний шляхетний мудрий тиск з боку української громади на керівництво Канади.
Я окремо хочу відзначити нашу співпрацю з Конгресом Українців Канади. Я трохи знаю про діяльність українська громада в інших країнах і думаю, що КУК – великий актив місцевої громади, коли українська справа і спільнота об’єднана під одним дахом. Це, звичайно, робить голос української громади набагато потужнішим та є великою складовою впливу української громади на найвищі державні рішення в Канаді. Ми дивимося на КУК як на надійнішогоо партнера і комунікатора з величезним українським морем, яке тут розлито по всій Канаді.
Я побував на трьох Маланках. Перша була у нас в посольстві. Тут, в Оттаві, є чудова традиція запрошувати на Маланку в посольство українську громаду. Це було прекрасно: чотири хори, які співали один одного краще; гарний настрій, душевне спілкування. Я побував на двох Маланках в Торонто – це просто шок. Маланка, організована об’єднанням українців Закерзоння і лемківським товариством, зібрала більше шестисот гостей. Інша Маланка, сімейна, віддулася в церкві св. Йосипа (Oakville), де теж побачив сотні українських родин, згуртованих спільною справою. Словом, я й уявити не міг, що найбільша Маланка мого життя буде не в Києві, не у Львові, не в Коломиї, де я народжений, а за океаном, в Оттаві чи Торонто. Враження неймовірне: дуже тепло, дуже душевно, дуже змістовно, дуже потужно – просто відчуваєш себе маленькою краплинкою в потужному прекрасному українському морі, яке є тут, в Канаді, і пишаєшся приналежностю до цього могутнього моря, яке дає велику силу. Я у захваті!