Основними здобутками судової реформи є:

ü  запровадження прозорої та конкурсної системи добору кандидатів на посаду судді та запровадження спеціального навчання таких осіб.

Питання підготовки суддів тісно пов’язане із статусом та незалежністю суддів, а тому для попередження впливу інших органів влади на цей процес вся система підготовки суддів, в тому числі визначення навчальних закладів, які здійснюватимуть процес підготовки кандидатів на посаду судді, повністю підпорядкована органам судової влади – Вищій кваліфікаційній комісії суддів України та Національній школі суддів України;

ü  ліквідація громіздкої системи кваліфікаційних комісій суддів, які діяли в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, та утворення єдиного органу відповідального за здійснення добору кандидатів на посаду судді – Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

Діяльність єдиного органу сприяє виробленню однозначних критеріїв оцінки претендентів на посаду судді, а також формуванню єдиної практики притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності;

ü  закріплення головної відповідальності за призначення та обрання суддів – за Вищою радою юстиції та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України та усунення можливості впливати на рішення у цій сфері з боку інших державних інститутів;

ü  призначення суддів на адміністративні посади в судах здійснюється Вищою радою юстиції, яка є незалежним колегіальним органом.

Завдяки внесеним змінам до Закону України “Про Вищу раду юстиції” порядок її формування забезпечує представництво у її складі більшості суддів: з 20 членів Вищої ради юстиції суддів буде 11, що гарантуватиме більшість представників судової влади. З метою більш глибокого реформування складу Вищої ради юстиції та втілення закріпленого у європейських стандартах судочинства принципу про необхідність формування більшості незалежного органу із числа суддів, обраних самими суддями, потрібно внести зміни до Конституції України щодо органів, які здійснюють призначення членів Вищої ради юстиції;

ü      просування суддів на посаді, тобто їх переведення у суди вищого рівня, підпорядковано об’єктивним критеріям, важливим серед яких є стаж роботи на посаді судді.

Таке положення дозволяє унеможливити випадки, коли особа без досвіду роботи у судовій гілці влади одразу призначається на посаду у суди вищих інстанцій;

ü  ліквідація системи військових судів, існування яких не узгоджувалося із положеннями Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо забезпечення кожній людині захисту з боку незалежного і неупередженого суду;

ü  вдосконалення процесуального законодавства створило передумови для формування єдиного підходу щодо застосування норм матеріального права вищими спеціалізованими судами та створило можливості формування єдиної судової практики.

Фактично передбачено запровадження прецедентного характеру судових рішень Верховного Суду України, який визначатиме, як правильно застосовувати відповідні положення норм матеріального права, щодо яких існують різні підходи у судах касаційної інстанції;

ü  оптимізація та уніфікація порядку здійснення судочинства для усіх судів загальної юрисдикції: апеляційні суди позбавлено повноваження направляти справи на новий розгляд тим самим зобов’язавши їх самостійно приймати рішення по суті спору;

 З метою швидшого розгляду справ запроваджено можливість виклику суб’єкта владних повноважень шляхом надсилання тексту повістки електронною поштою або факсимільним повідомленням;

ü  підвищення розмірів заробітної плати суддів, що покликане гарантувати незалежність та об’єктивність при прийнятті судових рішень;

ü  запровадження заборони нагородження суддів за здійснення правосуддя, яке часто використовувалося як подяка за рішення в конкретних справах;

ü  удосконалення процедури притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності, зокрема в частині надання ряду гарантій для суддів щодо яких ініціюється питання про їх дисциплінарну відповідальність.

 Так, Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено змагальну процедуру притягнення судді до дисциплінарної відповідальності та закріплено право судді на захист, зокрема, на надання пояснень, використання послуг представника та оскарження рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності. Удосконалення питань дисциплінарної відповідальності суддів полягало і в наданні чіткості поняттю «дисциплінарний проступок» та визначення переліку дій суддів, які можуть бути кваліфіковані як підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Зазначене дає можливість судді орієнтуватися, яка поведінка є неприпустимою при здійсненні правосуддя;

ü  зменшення ролі голів судів у процесі розгляду справ, що призводить до зростання авторитету і незалежності судді;

Зокрема, в окремих різновидах судочинства голову суду позбавлено права вирішувати питання про відвід судді, про продовження строків розгляду справ, про розподіл справ між суддями;

ü  запровадження автоматизованої системи розподілу справ, яка спрямована на забезпечення об’єктивності передачі справ суддям та неможливості впливу на цей процес сторонніх осіб;

ü  істотне скорочення строків та спрощення процедури розгляду справ у порядку цивільного, адміністративного і господарського судочинства.

Крім того, запроваджено скорочені форми судового розгляду (удосконалення наказного провадження у цивільному процесі, запровадження скороченого провадження у адміністративному процесі) окремих нескладних категорій справ, а також здійснено коригування окремих процесуальних прав сторін та встановлення часових рамок їх здійснення з метою боротьби із затягуванням справ та підвищенням ефективності судового розгляду. Таким чином, незважаючи на структурні особливості судової системи (чотири рівні судових органів), які закономірно спричиняють до затримок у розгляді справи, на законодавчому рівні вжито заходів спрямованих на скорочення процесуальних строків, причому у таких межах, які, з одного боку, сприятимуть прискоренню розгляду справ, а з іншого не впливатимуть на якість судових рішень.

I.            Реформування органів прокуратури

Важливим кроком у напрямку реформування органів прокуратури, скорочення та оптимізації їх повноважень, зміни характеру і правової природи актів прокурорського реагування стало прийняття Верховною Радою України у 2012 році Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури".

Позитивними аспектами прийняття цього акту є:

ü  скорочення кількості актів прокурорського реагування та зміна правових наслідків їх внесення.

Закон позбавляє прокуратуру права вносити приписи та протести, прийняття яких вимагало від фізичних та юридичних осіб безумовного й невідкладного виконання. Після набрання чинності цим законом внесення акту прокурорського реагування не тягне за собою автоматичного зупинення чи припинення дії нормативно-правового акту, дозвільних документів, зупинення виконання робіт чи надання послуг і не покладає на особу додаткових обов’язків, які вона повинна негайно виконати;

ü  єдиним актом прокурорського реагування залишається подання, в якому прокурор має право зазначати про порушення та необхідність їх усунення.

Однак у разі невиконання подання прокурора останній має право звернутися до суду для усунення відповідних порушень. Участь у відносинах між прокурором та фізичною чи юридичною особою такого суб’єкту як суд дозволить зменшити позапроцесуальний вплив органів прокуратури на діяльність цих осіб, в тому числі й підприємницьку діяльність;

ü  суттєво змінено підходи до порядку проведення прокурорської перевірки щодо нагляду за додержанням і застосуванням законів.

Такі перевірки відтепер здійснюються прокурором лише після винесення та вручення суб’єкту перевірки постанови із зазначенням в ній чітких підстав для проведення перевірки, які мають ґрунтуватися на конкретних фактах порушення законності.

ü  реагування на звернення фізичних та юридичних осіб може здійснюватися лише після їх попереднього розгляду компетентними органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування або ж неприйняття ними у встановлені строки рішень з цих питань.

Такий підхід спрямований на зниження рівня втручання органів прокуратури у ті сфери діяльності, нагляд за законністю яких здійснюють інші контролюючі органи.

ü  обмеження переліку підстав для представництва інтересів громадянина в суді.

 Участь прокурора на боці одного з учасників процесу надає йому переваги перед іншою стороною та з огляду на роль і статус прокурора створює ризик позапроцесуального впливу на суддю при прийнятті рішення. З огляду на це, участь прокурора на стороні будь-якої особи повинна мати місце лише у тих випадках, коли це дійсно необхідно для захисту її прав та інтересів. Такими випадками закон передбачає неспроможність громадянина через фізичний стан, недосягнення повноліття, похилий вік, недієздатність або обмежену дієздатність самостійно захистити свої права чи реалізувати процесуальні повноваження.

II.            Реформування інституту адвокатури

У липні 2012 року Верховною Радою України Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (набрав чинності 15 серпня 2012 року) комплексно реформовано засади здійснення адвокатської діяльності в Україні відповідно до міжнародних демократичних стандартів, що забезпечить надання адвокатами професійної правової допомоги кожному, хто її потребує. У Законі враховано висновки Венеціанської комісії до законопроектів про адвокатуру, що раніше направлялися на її розгляд Україною.

Зокрема, у новому Законі:

ü      визначено законодавчі засади для створення в Україні професійного самоврядного інституту адвокатури та посилення гарантій діяльності адвокатури, чим виконано відповідні зобов’язання України, що випливають з її членства в Раді Європи (Висновок Парламентської Асамблеї Ради Європи № 190 (1995 року).

ü      особливу увагу приділено питанням, які забезпечують реалізацію гарантій незалежності та ефективності функціонування інституту адвокатури в цілому та забезпеченню надання адвокатами якісної правової допомоги, зокрема, удосконалено порядок допуску до професії адвоката, визначено чіткі види та гарантії адвокатської діяльності, створена система органів адвокатського самоврядування, передбачено ведення Єдиного реєстру адвокатів України, встановлено прозорі процедури та чіткі механізми реагування на випадки вчинення адвокатами дисциплінарних проступків, врегульовано питання участі адвокатів іноземних держав у здійсненні адвокатської діяльності на території України.

З 1 січня 2013 року започатковано реформування системи безоплатної вторинної правової допомоги, надання якої передбачене вимогами Кримінального процесуального кодексу України, Кодексу України про адміністративні правопорушення, законів України «Про безоплатну правову допомогу», «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», «Про міліцію», «Про Державну прикордонну службу», які зобов’язують державу забезпечувати надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі – БВПД) із застосуванням принципово інших підходів, а саме:

ü      значно розширено перелік категорій осіб, яким гарантується надання БВПД, насамперед – на початкових стадіях кримінального процесу;

ü      захисники призначаються центрами з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі – центри), що мінімізує ризики незаконного впливу на професійну діяльність адвокатів та усуває інституціональний конфлікт інтересів між стороною державного обвинувачення і слідством з одного боку та стороною захисту з іншого;

ü      суттєво збільшено розмір оплати послуг адвокатів;

ü      поступово створюються умови для забезпечення можливості адвокатів використовувати матеріально-технічну базу центрів під час надання БВПД.

ü      розпочалось надання безоплатної вторинної правової допомоги особам:

-          до яких застосовано адміністративне затримання;

-          до яких застосовано адміністративний арешт;

-          які затримані за підозрою у вчиненні злочину;

-          до яких як запобіжний захід обрано тримання під вартою;

-          у кримінальних провадженнях стосовно яких відповідно до положень Кримінального процесуального кодексу України захисник залучається слідчим, прокурором, слідчим суддею чи судом для здійснення захисту за призначенням або проведення окремої процесуальної дії.

З 1 січня 2014 року перелік категорій осіб, яким надаватиметься безоплатна вторинна правова допомога, буде розширено. З 1 січня 2017 року такий вид безоплатної правової допомоги надаватиметься всім соціально незахищеним категоріям осіб, визначеним Законом України «Про безоплатну правову допомогу», зокрема у цивільних та адміністративних справах.

III.            Прийняття нового Кримінального процесуального кодексу

Найважливішим кроком на шляху реформування кримінальної юстиції України стало прийняття 13 квітня 2012 р. Верховною Радою України нового Кримінального процесуального кодексу України (набув чинності 20.11.2012 р.), в основу якого покладено:

ü  - встановлення порядку кримінального провадження на засадах пріоритетності захисту прав і свобод людини;

ü  - забезпечення реалізації принципів змагальності та рівності сторін обвинувачення і захисту у кримінальному процесі;

ü  - вдосконалення і оптимізація процедур кримінального провадження та підвищення оперативності та ефективності кримінального судочинства.

У своїх висновках експерти Ради Європи зазначили, що розроблення КПК супроводжувалося «позитивною співпрацею українських органів влади з експертами РЄ протягом усього законотворчого процесу», і тому його схвалення «може дійсно вважатися запровадженням міцної основи для створення чесної, справедливої та ефективної системи кримінального судочинства». Крім того, КПК пройшов додаткову експертизу Генерального директорату з прав людини та правових питань РЄ.

Нововведеннями КПК, зокрема, є:

ü  об'єднання в єдине ціле стадії дізнання і досудового слідства;

ü  скасування відправлення справи на дорозслідування, що досі призводило до необґрунтованого затягування розгляду справ;

ü  запровадження судового провадження судом присяжних за клопотанням особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого передбачено довічне позбавлення волі (запроваджується континентальна модель суду присяжних, т. зв. суд шеффенів);

ü  встановлення зменшення строків кримінального провадження (від 2 до 6 місяців, у випадках за важким звинуваченням – до 1 року);

ü  введення спрощеної форми розслідування і судового розгляду кримінальних проступків. Зокрема, запроваджується нова категорія «кримінальні правопорушення», яка буде поділятися на злочини та кримінальні проступки за критерієм тяжкості;

ü  особливо важливі кримінальні справи, зокрема проти високопосадовців, розглядатимуть колегії суддів з відповідним досвідом роботи – в судах першої інстанції передбачено створення колегії з трьох суддів з досвідом роботи не менше 5 років; в апеляційних судах – п’ять суддів з досвідом роботи не менше 7 років; в касаційному судді – 7 суддів з досвідом роботи понад 10 років – цим виконано вимогу ПАРЄ;

ü  передбачення можливості укладення угоди між прокурором та обвинувачуваним про визнання винуватості та угоди про примирення між потерпілим та обвинувачуваним тощо;

ü  забезпечення процесуальної рівності та змагальності сторін у кримінальному провадженні, підвищення гарантій захисту прав підозрюваних і обвинувачуваних та інших учасників кримінального провадження;

ü  удосконалення порядку проведення негласних слідчих дій, які пов’язані з обмеженням конституційних прав громадян, можуть здійснюватися при розслідуванні лише тяжких або особливо тяжких злочинів, а також провадитись виключно на підставі ухвали суду за клопотанням слідчого, прокурора;

ü  оптимізація системи запобіжних заходів (запобіжні заходи, не пов’язані з позбавленням волі, використовуються для забезпечення належної поведінки особи, яка притягується до кримінальної відповідальності. Тримання під вартою має винятковий характер за умови, що інші запобіжні заходи не можуть забезпечити належної поведінки підозрюваного);

ü  удосконалення загальних засад досудового розслідування.

Процесуальне керівництво розслідуванням здійснює прокурор, який даватиме доручення слідчим та здійснюватиме нагляд за дотриманням законів органами, які проводили досудове розслідування; об’єднано стадії дізнання та досудового слідства у досудове розслідування, яке розпочинатиметься з моменту надходження інформації про вчинений злочин до правоохоронних органів, що обов’язково вноситься до Єдиного реєстру досудових розслідувань; для забезпечення незалежної процедури призначення слідчих суддів останні обираються у місцевих судах зборами суддів відповідного суду.