Метою цих заходів є вшанування пам'яті жертв політичних репресій, привернення уваги суспільства до трагічних подій в Україні, викликаних насильницьким впровадженням комуністичної ідеології, відродження національної пам'яті, утвердження нетерпимості до будь-яких проявів насильства проти людства.

Політичний терор проти власного народу більшовики розпочали  з моменту захоплення ними влади. Його метою було масове винищення людей, спроможних  бути в тій чи іншій формі реальною чи потенційною загрозою більшовицькій владі. В Україні вістря репресій було спрямоване також проти національної інтелігенції, у якій В.Ленін вбачав головного носія буржуазного націоналізму. Пізніше під жорна репресій потрапили і представники органів влади, внутрішніх справ, радянської інтелігенції, військовослужбовці, керівники підприємств, установ та організацій, селяни різних прошарків – всі, у кому сталінський режим вбачав загрозу своєму пануванню.

В історичній пам’яті та суспільній свідомості репресії в Україні в цілому асоціюються, насамперед, із періодом 1937-1938 років, коли вони досягли апогею, а терміни «1937 рік» та його синонім «Великий терор» стали найбільш виразними метафорами масового беззаконня, розстрілів та інших репресій, здійснюваних тоталітарним режимом проти власного народу у ті часи.

Зокрема, 1 серпня 1937 року  розпочалася заздалегідь спланована і добре організована операція, яка стала найбільш масовою. Райвідділи і міськвідділи НКВС за заздалегідь складеними списками почали арештовувати тисячі людей, яким без суду і проведення слідства, часто – заочно, виносилися вироки про розстріл чи довготермінові строки ув’язнення. При цьому їх рідним і близьким, як правило, не надавали ніякої інформації про долю заарештованих, або повідомляли про їх засудження до 10 років позбавлення волі без права листування.

Розстріляних ховали, як правило, таємно, дуже часто – у колективних могилах. У кожному з регіонів України було одне або кілька місць таких поховань. Одним з найбільших, яке нині стало загальним символом цієї трагедії, став Биковнянський ліс під Києвом, де такі поховання здійснювалися з 1936 по 1941 роки. У 1995 році там було створено Меморіальний комплекс жертвам політичних репресій 1930-х років, у 2001 році на його основі було створено Державний історико-меморіальний заповідник «Биковнянські могили», який у травня 2006 року отримав статус національного.

Загалом, за даними Служби безпеки України, загалом в Україні у 1936 р. було заарештовано 15 717 осіб, в 1937 р. - 159 573, в 1938 р. - 106 096, в 1939 р. - 11 744 особи. Тільки за 1937 р. було розстріляно 16,5 тисяч чоловік. Понад 2,8 мільйонів осіб протягом 1935-1951 рр. стали жертвами розкуркулення й депортацій в інші регіони колишнього СРСР. Тим самим було нанесено другий, після Голодомору 1933 року, нищівний удар  по селянству – носію самобутньої української культури, мови, звичаїв.

Великий терор характеризують гігантські масштаби репресій, фальсифікації звинувачень, безпрецедентна плановість, його надзвичайно закритий характер, непередбачуваність загрози арешту, загальний страх, кругова порука, цинізм, офіційна брехня, і як наслідок – девальвація цінності людського життя і свободи, роз’єднання суспільства, відмова від вільного мислення.

Голодомор, ГУЛАГ, Великий терор – це такі ж символи ХХ століття, як Освенцім та Хіросіма. Пам’ять про ці віхи історії має бути пересторогою для всього людства.

Україна закликає об’єднати зусилля для вшанування пам’яті жертв репресій, відкриття архівів і достеменного з’ясування масштабу вчинених злочинів, визнання свідомого характеру нищення наших націй, проголошення чіткої політичної оцінки засудження винуватців терору і гарантування належної підтримки жертвам репресій, які дожили до нашого часу.