Посольство України в Канаді

3, Київ 09:58

Українці у Канаді

Сучасний стан та історія імміграції українців до Канади

Чисельність української громади Канади

За даними останнього перепису населення, що пройшов у 2006 році, в Канаді проживає 1 209 085 осіб українського походження, причому у 300 590 з них – обоє батьків є українцями, а у 908 495 – один з батьків є українцем. Українці складають 3,87% від загального населення країни та є сьомою національною меншиною Канади.

Порівняно з переписом 2001 року, кількість осіб українського походження, що проживають в Канаді, зросла на 138 025 осіб або на 0,26%. Дане збільшення пов’язують з тим, що все більша кількість осіб починає визнавати своє українське походження.

Нащадки перших двох хвиль і представники третьої хвилі та їхні діти глибоко інтегровані у канадське суспільство та представлені в усіх вікових групах та соціальних категоріях населення Канади.

За своєю чисельністю українська громада Канади є другою в світі після української громади Росії групою українців, що проживає поза межами України.

Місця компактного проживання українців на території Канади

За провінціями та територіями Канади проживання осіб української національності розподілено таким чином:

Онтаріо – 336 355 осіб (міста Торонто, Лондон, Гамільтон, Оттава, Ошава, Тандер Бей, Садбері, Бредфордт);

Альберта – 332 180 осіб (міста Едмонтон, Калгарі, Вегревіль, Лейтбрідж);

Британська Колумбія – 197 450 осіб (міста Вікторія, Келовна, Вернон);

Манітоба – 167 175 осіб (місто Вінніпег);

Саскачеван – 129 265 осіб (міста Саскатун, Ріджайна, Йорктон);

Квебек – 31 955 осіб (місто Монреаль);

Нова Скошіа – 7 500 осіб;

Нью Брансвік – 2 455 осіб;

Юкон – 1 620 осіб;

Північно-західні території – 1 445 осіб;

Ньюфаундленд і Лабрадор – 945 осіб;

Прінс Едвард Айленд – 780 осіб;

Нунавут – 155 осіб.

Детальніше про життя українців в різних провінціях ви можете дізнатися на нашому веб-сайті в розділі «Українське життя в канадських провінціях», зокрема

— в Квебеку і Атлантичних провінціях,

— в Онтаріо,

— в Манітобі,

— в Саскачевані,

— в Альберті,

— в Британській Колумбії.

Історія імміграції українців до Канади

Історія зберегла для нас імена перших українців, які прибули до Канади у 1891 році. Це мешканці села Небилів в Західній Україні Іван Пилипів і Василь Єленяк.

Масового розмаху українська імміграція до Канади набуває тільки після 1896 року, значною мірою завдяки зусиллям галицького агронома Осипа Олеськова, який скерував великий потік українських іммігрантів з сіл Західної України замість Бразилії до Канади.

Впродовж першої хвилі української імміграції до Канади, яка вважається найбільшої і відбувалася між 1891 і 1914 роками, в країні оселилося понад 170 тисяч українців. Більшість з них прибула з західноукраїнських регіонів Галичини та Буковини, хоча помітна кількість іммігрантів приїхала з правобережної України, яка у той час перебувала під Росією. Основним мотивом для переселення в Канаду була можливість отримати за номінальну суму 10 доларів земельні наділи завбільшки 160 акрів (64,7 га) у степових провінціях. Також велика кількість українців приїздила до Канади як тимчасові робітники. Заробивши грошей, вони поверталися додому.

Друга хвиля української імміграції до Канади відбувалася у міжвоєнний період, особливо між 1924 і 1930 роками. Ця хвиля збагатила Канаду ще 68 тис. українців. І знову-таки, більшість з них прибула з Галичини і Буковини.

Третя хвиля української імміграції до Канади була спричинена політичними причинами та тривала з 1947 по 1954 роки. За цей час до Канади прибуло близько 34 тис. українців. Багато з них були переселенцями аьо політичними біженцями, що надало цій хвилі відверто політичного забарвлення.

На початку 1990-х років розпочалася четверта хвиля української імміграції до Канади, яка триває досі. Ця хвиля була пов’язана переважно з економічними причинами. На сьогодні за приблизними оцінками в Канаді налічується приблизно 30 тис. прибулих з сучасної України, причому половина з них – колишні мешканці Києва і Львова.

Українські організації в Канаді

Українці Канади створили й утримують велику кількість організацій, зокрема громадських та релігійних об’єднань, танцювальних ансамблів, українських хорів, аматорських театрів, фінансових установ, спортивних клубів тощо. Загалом на території Канади нараховується понад 1000 етнічних українських організацій. Основними місцями організованого канадсько-українського життя є Торонто, Монреаль, Едмонтон, Вінніпег, Ріджайна, Саскатун - усього понад 200 міст.

Більшість українських політичних, громадських культурних та релігійних організацій українських канадців перших трьох хвиль міграції об’єднані в національну координаційну раду, відому під назвою Конгрес українців Канади (КУК), головний офіс якого розташований у м.Вінніпег (провінція Манітоба).

Зважаючи на розміри та впливовість української діаспори, Канада, зокрема м.Торонто, є місцем перебування штаб-квартири Світового конгресу українців (СКУ), парасолькової організації, що ставить собі за мету координацію дій української діаспори в усьому світі.

Торонто є також місцем розміщення головного офісу Світової федерації українських жіночих організацій (СФУЖО), яка об’єднує 23 неприбуткових організації з 12 країн світу. СФУЖО підтримує культурні, освітні, гуманітарні та соціальні програми. СФУЖО має консультативний статус в Економічній та Соціальній раді ООН та в ЮНІСЕФ.

Дізнатися більше про діяльність українських організацій Канади Ви можете з їхніх веб-сайтів.

До уваги представників українських громадських організацій Канади: якщо Ви хочете розмісти на цій сторінці посилання на свій веб-сайт, надішліть дану інформацію на електронну адресу Посольства: press@ukremb.ca.

 

Конгрес українців Канади (КУК) (Ukrainian Canadian Congress (UCC) — http://www.ucc.ca/

Провінційна Рада КУК в Альберті Ukrainian Canadian Congress — http://www.uccab.ca

Провінційна Рада КУК в Саскачевані UCC – Saskatchewan Provincial Council — http://www.ucc.sk.ca

Провінційна Рада КУК в Квебеку UCC - Quebec Provincial Council — http://www.quebec-ukraine.com/index_uk.html

Відділ КУК в Калгарі (провінція Альберта) UCC Calgary Branch (Alberta) — http://www.calgaryucc.org/

Відділ КУК в Канорі (провінція Саскачеван) UCC Canora Branch (Saskatchewan) — http://www.ucc.sk.ca/branches/canoraBr.htm

Відділ КУК в Ріджайні (провінція Саскачеван) UCC Regina Branch (Saskatchewan) — http://www.uccregina.ca/

Відділ КУК в Йорктоні (провінція Саскачеван) UCC Yorkton Branch (Saskatchewan)  — http://www.ucc.sk.ca/branches/yorktonBr.htm

Відділ КУК в Саскатуні (провінція Саскачеван) UCC Saskatoon Branch (Saskatchewan) — http://www.ucc.sk.ca/branches/saskatoonBr.htm

Відділ КУК в Торонто (провінція Онтаріо) UCC Toronto Branch (Ontario) — http://www.ucctoronto.ca/

 

Релігійні організації

Українська Православна Церква в Канаді Ukrainian Orthodox Church of Canada — http://www.uocc.ca/

Східна єпархія Української православної церкви Канади Eastern Eparchy of Ukrainian Orthodox Church of Canada — http://www.uocc.ca/en-ca/contact

Українська Католицька Архиєпархія в Вінніпеґу Ukrainian Catholic Archeparchy of Winnipeg — http://www.archeparchy.ca/

Українська католицька єпархія Торонто й Східної Канади Ukrainian Catholic Eparchy of Toronto and Eastern Canada — http://www.ucet.ca/

Українська католицька єпархія Нью Вестмінстера Ukrainian Catholic Eparchy of New Westminster — http://www.nweparchy.ca/

Українська католицька Едмонтонська єпархія Ukrainian Catholic Eparchy of Edmonton — http://www.edmontoneparchy.com/

Українська католицька єпархія Саскатуну Ukrainian Catholic Eparchy of Saskatoon — http://www.skeparchy.org/

Українська Католицька Семінарія Святого Духа Holy Spirit Ukrainian Catholic Seminary http://www.holyspiritseminary.org

Фундація Української православної церкви Канади Ukrainian Orthodox Church of Canada Foundation

http://www.uoccf.ca

Американська Карпато-Русинська православна єпархія American Carpatho-Russian Orthodox Diocese

http://www.acrod.org

Канадська Архієпархія Православної церкви Америки Archdiocese of Canada, Orthodox Church in America

http://www.archdiocese.ca

Ліга Українських Католицьких Жінок (ЛУКЖ) Ukrainian Catholic Women’s League of Canada (UCWLC)

http://www.ucwlc.ca/

Союз української православної молоді Канади Ukrainian Orthodox Youth (CYMK)

http://www.cymk.org/

 

Громадсько-політичні організації 

Ліґа Українців Канади League of Ukrainian Canadians — http://www.lucorg.com/

Ліґа Українок Канади League of Ukrainian Canadian Women — http://www.lucorg.com/

Канадське Товариство Приятелів України Canadian Friends of Ukraine — http://www.canadianfriendsofukraine.com/

Канадсько-Українська Фундація (КУФ) Canada-Ukraine Foundation (CUF) — http://www.cufoundation.ca/

Міжнародна українська громадська організація «Четверта хвиля» «Fourth Wave« International Organization of Ukrainian Communities

http://www.4thwave.org/

Братство Колишніх Вояків 1-ої Української Дивізії Української Національної Армії Brotherhood of Veterans of the 1st Ukrainian Division of the Ukrainian National Army

http://www.infoukes.com/galiciadivision/logusz/

Канадський фонд визнання інтернування Першої світової війни Canadian First World War Recognition Fund

http://www.internmentcanada.ca

Українсько-Канадське товариство громадянських прав Ukrainian Canadian Civil Liberties Foundation

http://ucclf.ca

 

Суспільно-гуманітарні організації

Суспільна Служба Українців Канади Ukrainian Canadian Social Services of Canada, Inc.

http://www.ucss.info

Канадська Українська Імміграційна Служба Canadian Ukrainian Immigrant Aid Society (CUIAS)

http://www.cuias.org/

Канадський Фонд «Діти Чорнобиля» Children of Chornobyl Canadian Fund

http://www.chornobyl.ca/

Українське товариство допомоги іммігрантам «Зустріч» Ukrainian organization for newly arrived immigrants in Montreal

http://zustrich.quebec-ukraine.com

 

Молодіжні організації

Спілка Української Молоді в Канаді Ukrainian Youth Association of Canada

http://www.cym.org/ca

Пласт – Організація Української Молоді Plast– Ukrainian Youth Association of Canada

http://www.plast.ca/

Союз Українських Студентів Канади Ukrainian Canadian Students’ Union (SUSK)

http://susk.ca/

 

Освітні та наукові організації

Українсько-Канадський Дослідчо-Документаційний Центр Ukrainian Canadian Research & Documentation Center

http://www.interlog.com/~ucrdc

Наукове товариство ім. Шевченка в Канаді Shevchenko Scientific Society of Canada

http://www.ntsh.ca/

Кафедра українських студій Оттавського університету Chair of Ukrainian Studies University of Ottawa

http://www.ukrainianstudies.uottawa.ca/

Інститут Східньо-Християнських Наук ім. митр. Андрея Шептицького (Університет святого Павла)

Metropolitan Andrey Sheptytsky Institute of Eastern Christian Studies (Saint Paul University)

http://www.ustpaul.ca/Sheptytsky/index.htm

Інститут святого Володимира St. Vladimir Institute

http://www.stvladimir.ca/

Український дослідницький інститут Ucrainica Research Institute

http://www.holodomoreducation.org/

Фундація ім. Володимира-Юрія Даниліва Wolodymyr George Danyliw Foundation

http://www.danyliwfoundation.org/

Канадсько-Українська Парламентська програма Canada Ukraine Parliamentary Program

http://www.katedra.org/

Українська Католицька Освітня Фундація Ukrainian Catholic Education Foundation

http://www.ucef.ca/

Монреальські друзі Українського Католицького Університету Montreal Friends of Ukrainian Catholic University

http://www.mtlfriendsucu.com

Канадсько-Українська мережа досліджень (КУДМ) Canada Ukraine Reasearch Team (CURT)

http://www.canada-ukraine.org/

Канадський інститут українських студій (КІУС) Canadian Institute of Ukrainian Studies (CIUS)

http://www.cius.ca/

Центр українського та канадського фольклору імені Доріс та Петра Кулів http://www.ukrfolk.ca

Український центр засобів і розвитку при коледжі Ґранта МакЕвана The Ukrainian Resource and Development Centre, Grant McEwan College

http://wwwold.macewan.ca/nw/urdc

Центр Українсько-Канадських студій при Манітобському університеті Centre for Ukrainian Canadian Studies, University of Manitoba

http://umanitoba.ca/faculties/arts/departments/ukrainian_canadian_studies

Український культурно-навчальний центр «Осередок« Ukrainian Cultural and Educational Centre Oseredok

http://www.oseredok.org/

Колегія Святого Андрія у Вінніпезі (Манітобський університет) St. Andrew’s College in Winnipeg (The University of Manitoba)

http://www.umanitoba.ca/colleges/st_andrews

Прерійськийцентр дослідження української спадщини (Університет Саскачеваню) Prairie Centre for the Study of Ukrainian Heritage (PCUH) (University of Saskatchewan)

http://www.stmcollege.ca/pcuh/index.php

Інститут Св. Петра Могили St. Petro Mohyla Institute (SPMI)

http://www.mohyla.ca/

Канадський фундація українських студій Canadian Foundation for Ukrainian Studies

http://www.sfus.ca

Асоціація Українських Учителів Саскачевану Saskatchewan Teachers of Ukrainian

http://ssc.stf.sk.ca/stu

Батьківський комітет сприяння українській мові в Манітобі Manitoba Parents for Ukrainian Education

http://mpue.ca/

Батьківське товариство двомовної української католицької освіти Bilingual Ukrainian Catholic Parents Society

http://www.bucps.ca

Канадсько-Українська мережа досліджень Canada Ukraine Research Team

http://www.canada-ukraine.org

Канадський комітет славістів Canadian Slav Committee

http://www.canadianslavcommittee.com

 

Економічні організації та українські кредитні спілки

Канадсько-Українська Торгова Палата (КУТП) Canada-Ukraine Chamber of Commerce (CUCC)

http://www.cucc.ca/

Українське Допомогове Братство Св. Миколая в Канаді Ukrainian Mutual Benefit Assoc. of St. Nicholas of Canada

http://ukranianmutual.com/

Фінансова група «Будучність» Buduchnist Financial Group

http://www.bcufinancialgroup.com/

Кредитна спілка «Союз» SO-USE Credit Union Ltd.

http://www.so-use.com/

Українська кредитова спілка Ukrainian Credit Union Ltd.

http://www.ukrainiancu.com/

Кредитова спілка святої Покрови St. Mary's Credit Union Ltd.

http://www.stmarys-c.com/

Українська кредитова спілка в Сейнт Кетерінс Ukrainian (St. Catharines) Credit Union Limited

http://www.hroshi.com/

Об’єднана українська кредитова спілка UniteUkrainian Credit Union Limited

http://www.uucu.com/

Українська народна каса «Дежарден» в Монреалі Caisse Populaire Desjardins Ukrainienne de Montreal

http://www.desjardins.com/en/votre_caisse/accueil.jsp?transit=81530347

Кредитна спілка Північного Вінніпегу North Winnipeg Credit Union Limited

http://www.nwcu.mb.ca/

Кредитна спілка «Карпатія» Carpathia Credit Union Limited

http://www.nwcu.mb.ca/

Кредитова спілка «Нова громада» New Community Credit Union

http://www.newcommunitycu.com

 

Земляцтва

Товариство Лемків України Canadian Lemko’s Association

http://www.lemko-olk.com

Канадське об'єднання українців колишньої Югославії Canadian Association of Ukrainians from Former Yugoslavia

http://koukyu.ca

 

Музеї, культурні та мистецькі організації

Українська Канадська Фундація ім. Тараса Шевченка Ukrainian Canadian Foundation of T. Shevchenko (UCFTS)

http://www.shevchenkofoundation.com/

Проект встановлення пам’ятника Тарасову Шевченку в Оттаві Ottawa Taras Shevchenko Monument

http://www.infoukes.com/tarasinottawa

Музей Тараса Шевченка Taras Shevchenko Museum

http://www.infoukes.com/shevchenkomuseum

Село спадщини української культури The Ukrainian Cultural Heritage Village

http://tapor.ualberta.ca/heritagevillage

Український музей Канади Ukrainian Museum of Canada

http://www.umc.sk.ca/

Музей отців Василіан Basilian Fathers Museum

http://basilianmuseum.org

Українсько-Канадський Архів-Музей Альберти (УКАМА) Ukrainian Canadian Archives and Museum of Alberta

http://www.ucama.com/

Канадсько-Українська Мистецька Фундація (КУМФ) The Ukrainian Canadian Art Foundation

http://www.kumfgallery.com/

Режисер Юрій Луговий La Maison du Montage Luhovy Inc.

http://www.yluhovy.com

Альбертська рада українського мистецтва Alberta Council for the Ukrainian Arts

http://www.acuarts.ca/

Українська мистецька мережа «Покрова» (м.Оттава) POKROVA - Ukrainian Arts Network (Ottawa)

http://pokrova.ca

 

Танцювальні ансамблі

Alberta Альбертська асоціація українського танцю Alberta Ukrainian Dance Association

http://www.abuda.ca/

Український танцювальний ансамбль «Воля!» (м.Едмонтон) Volya! Ukrainian Dance Ensemble in Edmonton

http://www.volya.org/

Танцювальний ансамбль «Шумка» (м.Едмонтон) Shumka Dance Ensemble in Edmonton

http://www.shumka.com/

Український танцювальний ансамбль «Черемош» (м.Едмонтон) Cheremosh Ukrainian Dance Ensemble in Edmonton

http://www.cheremosh.ca/

Український танцювальний ансамбль «Вогонь» (м.Едмонтон) Vohon Ukrainian Dance Ensemble

http://www.vohon.ca/

Ансамбль української пісні і танцю «Верховина» (м.Едмонтон) Verkhovyna Ukrainian Song and Dance Ensemble

http://www.verkhovyna.ca/

Український ансамбль «Зорянка» (м.Едмонтон) Zorianka Ukrainian Dancers

http://www.zorianka.com/

Школа українського танцю св. Василія (м.Едмонтон) St. Basil's Ukrainian Dance School

http://www.stbasildance.com/

Школа українського танцю «Вітерець» (м.Едмонтон) Veeteretz School of Ukrainian Dance

http://www.members.shaw.ca/g.hanke/

Асоціація українського танцю «Веселка» (м.Едмонтон) Ukrainian Dance Association «Veselka«

http://www.veselka.ca/

Український танцювальний ансамбль «Тризуб» (м.Калгарі) Tryzub Ukrainian Dance Ensemble in Calgary

http://www.tryzub.ab.ca/

Школа українського танцю «Ялинка» (м.Калгарі) Calgary's School of Ukrainian Dance «Yalenka«

http://www.yalenka.com/

Український танцювальний театр «Сузір'я» (м.Калгарі) Suzirya Ukrainian Dance Theatre in Calgary

http://www.suzirya.com/

Українські танцюристи «Крила» (м.Боннівіль) Kryla Ukrainian Dancers in Bonnyville

http://www.kryla.com/

Українські танцюристи «Троянда» (м.Гранд Прері) Troyanda Ukrainian Dancers in Grande Prairie

http://www.troyandagp.com/

Британська Колумбія Ансамбль українського танцю «Садок» (м.Вернон) Sadok Ukrainian Dance Ensemble in Vernon

http://sadok.net/

Українські танцюристи «Веселка» (м.Вікторія) Veselka Ukrainian Dancers in Victoria

http://veselkadancers.com/

Манітоба

Український танцювальний ансамбль «Русалка» (м.Вінніпег) Rusalka Ukrainian Dance Ensemble in Winnipeg

http://www.rusalka.mb.ca/

Український танцювальний ансамбль «Золото» (м.Вінніпег) Ukrainian Dance Ensemble «Zoloto« in Winnipeg

http://zoloto.mb.ca/

Український танцювальний ансамбль «Романець» (м.Вінніпег) Ukrainian Dance Ensemble «Romanetz« in Winnipeg

http://www.romanetz.org/

Академія українського танцю Валерія Дебелого (м.Вінніпег) Valery Debelyy Ukrainian Dance Academy in Winnipeg

http://www.valerydance.com/

Українські танцюристи «Веселка» (м.Теулон) Veselka Ukrainian Dancers in Teulon

http://www.teulonveselka.ca/

Український танцювальний ансамбль «Троянда» (м.Селкірк) Troyanda Ukrainian Dance Ensemble in Selkirk

http://www.troyanda.com/

Український танцювальний ансамбль «Зірка» (м.Дофін) Zirka Ukrainian Dance Ensemble in Dauphin

http://www.zirka.org/

Північно-Західні Території

Українські танцюристи «Аврора» (м.Єлоунайф) Aurora Ukrainian Dancers in Yellowknife

http://www.auroraukrainiandancers.ca/

Онтаріо

Школа мистецтв «Україна» (м.Торонто) Ukrainian School of Arts in Toronto

http://www.ukrainadance.com/

Український ансамбль танцю «Веснянка» (м.Торонто) Vesnianka Ukrainian Dance Ensemble in Toronto

http://infoukes.com/vesnianka

Українська танцювальна компанія «Аркан» (м.Торонто) Arkan Dance Company in Toronto

http://www.arkandancecompany.com

Українська танцювальна компанія «Десна» (м.Торонто) Desna Dance Company in Toronto

http://desna.ca/

Школа українського танцю «Явір» (м.Торонто) Yavir School of Ukrainian Dance in Toronto

http://www.yavir.ca/

Українська виконавча трупа «Козаки» (м.Торонто) Ukrainian Kozak Performing Troupe in Toronto

http://www.thekozaks.com

Музичний та танцювальний ансамбль імені Т.Шевченка (м.Торонто) Shevchenko Musical and Dance Ensemble in Toronto

http://www.shevchenkomusic.com/

Українські танцюристи «Дунай» (м.Ніагара Фолз) Ukrainian Dunai Dancers in Niagara Falls

http://www.infoukes.com/dunai/

Школа українського танцю «Барвінок» (м.Міссісага) Barvinok Ukrainian Dance School in Mississauga

http://www.barvinok.org/

Українська танцювальна асоціація «Зоря» (м.Тандер Бей) Ukrainian Dance Association Zorya in Thunder Bay

http://www.zorya.ca

Квебек

Український танцювальний ансамбль «Марунчак» (м.Монреаль) Marunczak Ukrainian Dance Ensemble in Montreal

http://www.marunczak.com

Український танцювальний ансамбль «Троянда» (м.Монреаль) Troyanda Ukrainian Dance Ensemble in Montreal

http://www.troyanda.net

Саскачеван

Український танцювальний ансамбль «Колос» (м.Ріджайна) Kolos Regina Ukrainian Dance Ensemble

http://www.reginaukrainiandance.ca

Ансамбль українських народних танців «Таврія» (м.Ріджайна) Tavria Regina Ukrainian Folk Dance Ensemble in Regina

http://www.tavria.org/

Ансамбль пісні, музики і танцю «Полтава» (м.Ріджайна) Poltava Ensemble of Song, Music and Dance in Regina

http://www.poltava.ca/

Ансамбль народного балету «Євшан» (м.Саскатун) Yevshan Folk Ballet Ensemble in Saskatoon

http://www.yevshan.ca/

Український ансамбль Павличенка (м.Саскатун) Ukrainian Palette of Pavlychenko in Saskatoon

http://www.pfedance.com/

 

Музичні колективи

Канадська Капелла бандуристів Canadian Bandurist Capella

http://www.banduristy.com/

Ансамбль бандуристів «Золоті струни» Zoloti Struny Bandura Ensemble

http://www.bandura.net/Zoloti_Struny_Toronto.html

Хор імені О.Кошиця O.Koshetz Choir

http://koshetz.org/koshetz

Хор «Веснівка» Vesnivka Choir

http://www.vesnivka.com/

Український чоловічий хор «Акорд» (м.Оттава) AkordUkrainian Men’s Choir

http://www.akordchoir.ca/

Національна музична гільдія ансамблів імені Тараса Шевченка National Shevchenko Musical Ensemble Guild of Canada

http://www.shevchenkomusic.com/

Українські молодіжні ансамблі Ukrainian Youth Ensembles

http://www.ukrainianyouthensembles.com

Український чоловічий хор Едмонтону Ukrainian Male Chorus of Edmonton

http://www.ukrainianmalechorus.ca

Український хор «Дніпро» (м.Едмонтон) Ukrainian Dnipro Ensemble of Edmonton

http://www.dniprochoir.com

Група «Дунай», м.Торонто Dunai Band

http://www.dunai.com

 

Українські фестивалі Канади

Український культурний фестиваль в Британській Колумбії

BC Ukrainian Cultural Festival http://www.bcucf.ca/

Фестиваль писанки у Вегревілі Annual Vegreville Pysanka Festival

http://www.pysankafestival.com/

Канадський Національний український фестиваль у м.Дофін Canada's National Ukrainian Festival in Dauphin

http://www.cnuf.ca/

Український фестиваль в Торонто Toronto Ukrainian Festival

http://www.ukrainianfestival.com/

Український фестиваль в Монреалі Montreal Ukrainian Festival

http://www.ukefestmontreal.org/

Український музичний фестиваль Ukrainian Music Festival

http://www.ukrainianmusicfestival.com/

Золотий клен Zolotyj Klen

http://www.zolotyjklen.com/

Український осінній фестиваль в Ріджайні Regina Ukrainian Fall Fest

http://www.uccruff.ca

Павільйон «Київ - Україна» на фестивалі «Фольклорама» у Вінніпезі Kyiv - Ukraine Pavilion at Folklorama Festival in Winnipeg

http://www.folklorama.ca/index.php?option=com_pavilion&view=pavilion&Itemid=54&id=40

Щорічний «День України» в Селі спадщини української культури Annual Ukrainian Day Festival at the Ukrainian Cultural Heritage Village

http://www.history.alberta.ca/ukrainianvillage/default.aspx

Українські дні на Фьюжн Фестивалі в Сюрреї Ukrainian Days at the Surrey Fusion Festival

http://www.surrey.ca/fusionfestival/9232.aspx

 

Спортивні організації

Українська гольфова Асоціація Канади The Ukrainian Golf Association of Canada (UGAC)

http://www.ugolf.ca/

Спортивне Товариство «Україна» Ukraina Sport Association

http://www.ukrainasports.com/

Український футбольний клуб Оттави Ottawa Ukraina Royals Soccer Club

http://www.ottawaukraina.com/

Український спортивний клуб «Карпати» Ukrainian Sports Club «Karpaty«

http://www.usckarpaty.com

Український об'єднаний футбольний клуб (м.Торонто) FC Ukraine United

http://www.ukraineunited.com

 

Українсько-Канадські проекти в мережі Інтернет 

Поділись історією - свідчення тих, хто пережив Голодомор 1932 - 1933 років в Україні Share the history of Holodomor - Ukrainian Famine-Grnocide of 1932-33

http://www.holodomorsurvivors.ca/

Енциклопедія України Encyclopedia of Ukraine

http://www.encyclopediaofukraine.com

Українські церкви в Канаді Ukrainian Churches in Canada

http://www.ukrainianchurchesofcanada.ca

Український традиційний фольклор (веб-сайт професора Альбертського університету д-ра Наталії Кононенко)

Ukrainian Traditional Folklore http://www.arts.ualberta.ca/upv/

Українознавча мережа УмРум Ukrainian Learning Network Oom Room

http://www.oomroom.ca

Українське громадське шкільництво в Канаді Ukrainian Community Language Education in Canada

http://www.shkola.ca

Інтернет-портал українських знань Ukrainian Knowledge Internet Portal

http://www.ukip.ca

Веб-портал сімейної історії українців в Канаді Ukrainian Family History Portal

http://tapor.ualberta.ca/heritagevillage/gene

Українські Жовті сторінки Торонто Ukrainian Yellow Pages (Toronto)

http://ukrainiantoronto.com

Українські ЗМІ Канади

Телепрограми

«Контакт» Kontakt (OMNI TV 1, Toronto)

http://www.kontakt.ca

http://www.omnitv.ca/ontario/tv/kontakt

«Світогляд» Svitohliad (OMNI TV 1, Toronto)

http://www.omnitv.ca/ontario/tv/svitohliad

«Об’єктив» Obyektyv (OMNI TV 1, Toronto)

http://www.omnitv.ca/ontario/tv/en_prog_ukra.shtml

«Душа і тіло» Dusha I Tilo (OMNI TV 1, Toronto)

http://www.omnitv.ca/ontario/tv/en_prog_ukra.shtml

«Український профайл» Ukrainian Profile (Rogers TV, Ottawa)

http://www.rogerstv.com/page.aspx?lid=12&rid=4&sid=2740&cdate=4/5/2009

«Ехо України» Echoes of Ukraine (Shaw Cable Channel 89, Calgary)

http://calgaryucc.org/events-calendar/e/83/

 

Газети

«Вісник Української православної церкви Канади» The Herald - Ukrainian Orthodox Church of Canada

http://www.uocc.ca/en-ca/visnyk

«Гомін України» Ukrainian Echo (Toronto)

http://www.homin.ca

«Міст» Meest(Toronto)

http://www.meest-online.com

«Новий шлях» The New Pathway(Toronto)

http://www.infoukes.com/newpathway

«Поступ» - український католицький часопис Progress Ukrainian Catholic News (Winnipeg)

http://progressnews.ca

«Українські новини» Ukrainian News (Edmonton)

http://www.weblocal.ca/ukrainian-news-publishers-ltd-edmonton-ab.html

«Український голос» The Ukrainian Voice (Winnipeg)

http://www.ukrvoice.ca

«Українсько-канадський вісник» Ukrainian Canadian Herald (Toronto)

 

Журнали

Журнал РАЗОМ (Toronto)

razom.media/razom-magazine/

E-ПОШТА (електронний журнал) E-POSHTA (Toronto)

http://eposhta.com

«Соловей» SOLOVEI Magazine (Vancouver)

http://www.solawaytravel.com/Solovei.html

«Всесміх» (гумористичний журнал)  (Toronto)

http://www.bcecmix.com

«Форум: український огляд» Forum: a Ukrainian Review (Toronto)

http://www.infoukes.com/forum

«Промінь» Promin

Див. веб-сторінку КУК (Community Media)

«Наша дорога» Nasha Doroha

Див. веб-сторінку КУК (Community Media)

 

Радіопрограми

«Наш голос» Nash Holos Ukrainian Program (PCJ Media Network, Vancouver)

http://www.nashholos.com

http://www.pcjmedia.com/nash-holos

«Година четвертої хвилі» The Fourth Wave Ukrainian Hour (CJSF Radio, Vancouver)

http://www.cjsf.ca/pguide/grid/description.php?ID=71

«Радіожурнал» Radiozhurnal (World FM, Edmonton)

http://www.worldfm.ca/onair/

«Українське радіо» і «Забава» Ukrainian Radio and Zabava (Winnipeg, SKJS Radio)

http://www.ckjs.com/index.asp?mn=2&id=29&cc=21

«Українська година» Ukrainian Hour (Chin Radio AM1540, Ottawa)

http://www.chinradioottawa.com/ukrainian.html

«Прометей» Prometheus (Chin Radio AM1540, Toronto)

http://chinradio.com/radio-programs/ukranian/

«Радіо «Міст» Radio MEEST

http://www.weblocal.ca/meest-radio-toronto-on.html

«Пісня України» Song of Ukraine (CJMR 1320 AM Radio, Toronto)

http://www.cjmr1320.ca/program.html

«Поступ»  Postup Ukrainian Radio Program (CIRV FM, Toronto)

http://www.cirvfm.com/schedule.html

«Український час» Ukrainian Time (CFMB 1280 AM Radio Montreal)

http://www.ukrainiantime.com

http://cfmb.ca/Programming.asp?Key=18

Календар заходів української громади Канади

Дізнатися про заходи, які заплановані в українських громадах Канади,

Ви можете через Інтернет за такими посиланнями:

Місто Ванкувер, провінція Британська Колумбія

Провінція Альберта (загально-провінційний календар осередку КУК провінція Альберта)

Місто Едмонтон, провінція Альберта

Провінція Саскачеван (загально-провінційний календар осередку КУК провінції Саскачеван)

Місто Сейнт-Кетерінс, провінція Онтаріо

Місто Торонто, провінція Онтаріо

Місто Оттава, провінція Онтаріо

Місто Монреальта околиці, провінція Квебек

 

Українське життя в канадських провінціях

Квебек і Атлантичні провінції

Квебек - територіально найбільша канадська провінція (1 542 056 квадратних кілометрів). Її населення у 2006 році становило 7 435 905 осіб. Чотири провінції Атлантичного узбережжя: Нью-Брансвік (72 908 квадратних кілометрів; 719 650 мешканців у 2006 році), Ньюфаундленд і Лабрадор (405 212 квадратних кілометрів; 500 610 мешканців у 2006 році), Нова Скошія (55 284 квадратних кілометрів; 903 090 мешканців у 2006 році), Острів Принца Едуарда (5 660 квадратних кілометрів; 134 205 мешканців у 2006 році). Під час перепису населення 2006 року 31 955 осіб у Квебеку вказали на своє українське коріння (у 9 510 з них обоє батьків українці, а в 22 455 - один із батьків). В Атлантичних провінціях 11 575 мешканців визнали себе українцями (у 1 755 з них обоє батьків українці, а в 9 820 - один із батьків). У Квебеку 5 125 мешканців назвали рідною мовою українську, а в провінціях Атлантики - тільки 465. Найбільше українців живе у Монреалі (26 150 осіб; у 8 225 з них обоє батьків українці, а в 17 925 - один із батьків) і Галіфаксі (4 030; 550 і 3 480).

Переважна більшість перших українських іммігрантів до Канади прибувала спочатку в Галіфакс або Квебек Сіті, звідки вони вирушали поїздом далі на захід. Невелика кількість залишалася в Галіфаксі, а тоді шукала роботи в Сіднеї та його околицях, на острові Кейп Бретон, де українці з'явилася ще у 1901 році. Згідно з даними за 1911 рік, більшість із трьохсот українців Нової Скошії жила саме там. У 1916 році в районі Сіднея поселилося кількасот українців, звільнених із таборів для інтернованих, щоби подолати брак робочої сили, спричинений набором до війська в воєнний час. Монреаль - найбільше за кількістю мешканців місто Канади і провідний економічний центр до середини XX століття, приваблював багатьох українських іммігрантів перспективою знайти роботу. Перед Першою світовою війною українське населення міста в зимові місяці, коли сюди прибували робітники, які влітку працювали на фермах, сягало 7 000 осіб. В Монреалі не існувало якогось одного українського кварталу, проте українці часто селилися в таких його районах, як Пойнт Сент Шарль, Сентрал Слем, Фронтенак і Лашін. В міжвоєнний період Монреаль і далі залишався основним місцем поселення для іммігрантів, які прибували у провінцію Квебек із України. Згідно з канадським переписом населення 1931 року, 3 510 із 4,340 українців провінції проживали в Монреалі. В цей час також були засновані українські поселення в північно-західній частині провінції - у шахтарських містечках Валь Д'Ор і Руан-Норанда. 1925 року отець Йосафат Жан заснував колонію Шептицького в регіоні Абітібі, проте його зусилля не мали великого успіху, і на початку 1930-их років там залишилася досить невелика кількість мешканців. Під час Другої світової війни багато українців у складі канадського війська переїхали в портові містечка Нової Скошії. У повоєнні роки приблизно 4 000 українців оселилося в Монреалі (дані за 1951 рік). Більшість новоприбулих приїхала в Квебек і Атлантичні провінції з повоєнною хвилею імміграції з України, а також невелика кількість українців переселилася сюди зі степових провінцій. На початку 1950-их років ще кілька тисяч українців прибули у Монреаль. А починаючи від 1991 року Квебек поповнився кількісно невеликою, але значущою імміграцією з України. Українське населення Квебеку й Атлантичних провінцій завжди становило порівняне невелику частку від загальної кількості канадських українців (приблизно 4% у 1961-1971 роках і понад 3% сьогодні).

В Атлантичних провінціях українські організації з'явилися у 1926 році, коли було створене товариство «Просвіта» в Сіднеї. У 1930-их роках Товариство Український робітничо-фермерський дім (ТУРФДім) заснувало два відділення в районі Сіднея. У 1976 році в околиці Галіфакс-Дармут розпочало свою працю Українсько-канадське товариство. У провінції Квебек найбільшим організаційним центром є Монреаль, де ще у 1903 році було засноване Українські імміграційне товариство взаємодопомоги. Незабаром тут з'явилося кілька товариств «Просвіти». В міжвоєнний час відкривалися відділення таких українсько-канадських організацій, як ТУРФДім, Українське національне об'єднання (УНО), Союз гетьманців державників, Союз українців самостійників. Для Монреаля було досить характерним існуванні окремих відділень організацій в різних частинах міс та. Відділення УНО також були засновані в міста Руан-Норанда та Валь Д'Ор, де їхніми головним суперниками були відділення ТУРФдому. Після Другої світової війни новоприбулі до Монреаля заснували приблизно 30 нових організацій. Четверта хвиля іммігрантів створила у 1997 році товариство «Зустріч».

Українська католицька парафія була заснована у 1912 року в Сіднеї і залишається активною до наших днів (священик цієї парафії деколи відправляв літургії в Галіфаксі). Від середини 1930-их до початку 1950-их років також активною була українська православна громада. Українці-католики Квебеку переважно зосереджені в Монреалі, де мають 6 парафій. Кілька церковних громад на півночі провінції обслуговує священик із Валь Д'Ор. В кількох українських оселях збудовано каплиці. Церкви Квебеку Нової Скошії підпорядковані Єпархії Торонто і Східної Канади. У Монреалі є три українські православні парафії, але жодної - в інших містах провінції. Вони перебувають під юрисдикцією Східної єпархії Української православної церкви в Канаді.

Основними осередками української освіти в Квебеку та Атлантичних провінціях були Рідні школи. Від 1910-их до середини 1920-их років дві католицькі школи в Монреалі провадили навчання французькою та українською мовами. У 1965 році в старших класах шкіл Квебеку стали вивчати українську мову, якщо збиралася достатня кількість учнів. У 1978 році уряд партії Квебеку запровадив законодавство, яке дозволяло двомовне навчання деякими мовами, зокрема українською (поряд із французькою), але громада не скористалася з цієї можливості. У цілому українські католицькі та православні громади підтримували англомовну освіту. В університетах Квебеку і Атлантичних провінцій не проводили українських курсів, за винятком нетривалого пробного курсу із української історії в університеті Конкордія (Монреаль) у 1978-1979 роках. Проте з Квебеком пов'язані такі видатні імена українських і учених, як Марко Антонович, Ярослав Рудницький, Роман Сербин, Радослав і Люба Жуки.

Знаними українськими талантами провінції Квебек є художники Руслан Логуш, композитори Юрій Фіала і Богдан Веселовський, піаністи Іреней і Люба Жуки, Любка Колесса, режисер Юрій Луговий, поп-співачка Люба Ковальчук.

Онтаріо

Онтаріо - найбільша за населенням (2006 рік -12 028 895 мешканців) і друга за розміром .(1 068 580 кілометрів квадратних) провінція Канади, розміщена між Великими озерами та Гудзоновою затокою. Столиця - Торонто.

У 2006 році, згідно з переписом населення, тут проживало 336 355 українців, що становило 27,82% від усього українського населення Канади. У 85 615 із них обоє батьків українці, а у 250 740 із батьків українець. Приблизно 48 620 людей вважають українську мову своєю рідною. Найбільші українські громади провінції проживають у Торонто (всього 122 510 осіб; із них у 40 115 обоє батьків українці і в 82 395 - один із батьків українець; Гамільтоні (27 080; 6 690 і 20 390), Оттаві (21 520; 3 790 і 17 730), Сент Кетеринсі з Ніагарою (20 990; 5 285 і 15 705), Тандер Беї (17 620; 3 430 і 14 190), Ошаві (12 555; 3 200 і 9 355), Лондоні (10 765; 2 380 і 8 385), Віндзорі (9 725; 2 055 і 7 660) та Кітченері (10 425; 1 980 і 8 455).

Історично так склалося, що українські поселення в провінції зосереджувалися навколо найбільших індустріальних і адміністративних центрів. У сільських районах Онтаріо немає суцільних українських поселень, як в інших провінціях, зокрема в степових.

Упродовж першої хвилі української імміграції до Канади (1891-1914 роки) більшість новоприбулих із Галичини та Буковини оселялася в преріях. Деякі з них не доїздили до прерій і оселялися в інших місцях, наприклад, у Форті Вільям. Але переважна більшість перших іммігрантів приїздила до Онтаріо як сезонні робітники. їхньою метою було заробити досить грошей, аби купити землю на батьківщині чи у преріях Канади. Вони знаходили роботу на шахтах у містечках Садбері, Тіммінс і Кіркланд Лейк; на деревообробних і паперових виробництвах у Кенорі та Драйдені, що на північному заході провінції Онтаріо; фабриках Віндзора та Ошави; металоплавильних заводах Гамільтона; залізничних депо і доках Порту Артур і Форту Вільям (які згодом об'єдналися в місто Тандер Бей), а також на численних підприємствах харчової і легкої промисловості Торонто. Поступово якась частина сезонних робітників залишалася в Онтаріо, де вони створювали культурні організації і засновували невеличкі парафії.

Друга хвиля української імміграції, яка почалася у міжвоєнний період, була спричинена нестачею землі в Галичині та на Волині. Відпрацювавши обов'язковий термін на фермах, багато українських новоприбулих подавалися на шахти та в індустріальні центри, де були кращі можливості отримати роботу. Чимало українців, які на той час жили в преріях, також почали переїздити в Онтаріо, особливо наприкінці 1930-их років, коли стали очевидними кращі економічні перспективи цієї провінції.

Третя хвиля імміграції (1947-1952 роки) складалася здебільше з переселенців і біженців. Велика частина цих людей була міського походження і мала кращу освіту, ніж їхні попередники. Майже 75% тогочасних новоприбулих залишилися жити в Онтаріо. Після закінчення річного контракту на фермах, шахтах чи в лісозаготівельних господарствах більшість подалася в міста і влилася у вже наявні там українські громади.

Четверта хвиля української імміграції до Канади почалася у 1980-их роках, коли стали прибувати українці з Польщі та колишньої Югославії. На початку 1990-их років до неї приєдналися вихідці з України. Переважна більшість новоприбулих цієї хвилі селилася в провінції Онтаріо (65% у 1991-2001 роках), найчастіше обираючи домівкою місто Торонто.

З часом українська присутність в Онтаріо помітно зросла як щодо абсолютної чисельності, так і щодо відносної частки канадців українського походження: від 3 078 мешканців 1911 року (4% українсько-канадського населення) до 24 426 осіб у 1931 році (10,9%). У 1951 році їх вже налічувалося 93 595 осіб (23,8%), а ще через двадцять років – 159 880 осіб (27,5%). Від того часу і до сьогодні ця пропорція залишається майже незмінною.

Крок за кроком розвивалося життя українських організацій. Найпершими духовними установами українців у провінціях були церковні парафії, а громадське життя зосереджувалося навколо закладів взаємної допомоги, товариств «Просвіти«, музичних і театральних гуртів. Прокомуністично налаштоване Товариство Український робітничо-фармерський дім (ТУРФДІм), яке пізніше стало називатися Товариство об'єднаних українських канадців (ТОУК), з'явилося в Онтаріо у 1920-их роках на базі українських груп соціалістичного спрямування, які були досить активними в провінції. У боротьбі за вплив на громадське життя їхніми основними суперниками були Січова організація в Канаді (пізніше Союз гетьманців державників), Українське національне об'єднання та розмаїті Українські народні доми, що виросли з товариств «Просвіти».

Після Другої світової війни сили гетьманців стали за­непадати. Для ТОУК також настали не найкращі часи. Тимчасом Українське національне об'єднання збагатилося новими силами з числа повоєнних іммігрантів. Тогочасні новоприбулі також заснували Лігу визволення України, яка тепер найкраще була представлена в Онтаріо, а також молодіжну організацію «Пласт». У 1970 році українські організації в провінції об'єдналися під егідою Онтарійської ради Комітету українців Канади (нині Конгрес українців Канади).

Найперші українські католицькі парафії провінції виникли в 1909 році у Торонто та Форті Вільям, а згодом стали з'являтися парафії та церкви у Гамільтоні, Кенорі, Кітченері й Оттаві. Кількість католиків у провінції зростала, і у 1948 році був заснований Апостольський екзархат Східної Канади. У 1956 році він став Торонтською єпархією (пізніше додавши до своєї назви слова «і Східної Канади»). Новостворену єпархію очолив Ізидор Борецький (до 1998 року). Його наступники - Корнелій Пасічний (1998-2003 роки) і Степан Хміляр (2003 р.).

Перші українські православні громади з'явилися у 1916 році в Ошаві та у 1917 році у Велланді, але спочатку вони були пов'язані з російською православною місією в Сполучених Штатах. Перші українські православні парафії були засновані в 1920-их роках, але стали повновладними лише наприкінці 1930-их років. Нині православні парафії провінції Онтаріо перебувають у юрисдикції Східної єпархії Української православної церкви в Канаді, яка була заснована у 1951 році. У різний час її очолювали єпископи Михаїл Хороший (195119-77 роки), Микола Дебрин (1978-1981 роки), Василь Федак (1981-1992 роки) і Юрій Каліщук(1992 р.).

Щоби зберегти свою культуру та мову, українці утримували приватним коштом вечірні та суботні школи, а також користали з фінансованих урядом провінції програм із вивчення рідної мови та культурної спадщини у приватних і католицьких початкових школах. Українсько-англійські двомовні школи, які були засновані в степових провінціях, ніколи не існували в Онтаріо. Немає їх і сьогодні. Проте курси з вивчення української мови й літератури у Торонтському університеті проводять від 1950-их років. Наприкінці 1970-их років українська громада зібрала гроші на заснування Кафедри українознавчих студій при цьому університеті. Також упродовж багатьох років українські курси були при Йоркському університеті. Від 1976 року в Торонтському університеті існує відділення Канадського інституту українських студій. У 2001 році в університеті було засновано Програму досліджень України ім. Петра Яцика. У 1990 році Інститут східно-християнських наук ім. Митрополита Андрея Шептицького був перенесений до Університету св. Павла в Оттаві. Оттавський університет сьогодні має Кафедру українських студій, засновану у 1995 році. В минулому курси українознавства читали також в університеті МакМастер (Гамільтон), Віндзорському університеті, Оттавському університеті та Карлтонському університеті (Оттава).

Торонто

Українці почали оселятися в Торонто на початку XX століття. Першим українцем, що прибув до Торонто у 1901 році, був Дмитро Яворський з Галичини. У 1903 році до Торонто приїжджають люди, які в офіційних документах фігурують як українсько-американські іммігранти. Невдовзі до них приєднався невеликий, але невпинний потік іммігрантів із західноукраїнських регіонів Галичина і Буковина. Багато з них були сезонними найманими робітниками, які зимували в місті, а навесні вирушали в пошуках роботи на північ. Але чимало з них залишалися в Торонто, започаткувавши існування української громади поблизу вулиці Дандас (Dundas Street) і авеню Дюпон (Dupont Avenue), знаної в ті часи як вулиця Ройс (Royce Street). Тут проживало більш як 2 500 українських мешканців. Також чимало українців обирали місцем для оселі вулицю Батерст (Bathurst Street) в околиці Квін і Дандас (Queen-Dundas агеа), де вони становили етнічну більшість.

На 1921 рік у місті жило близько 7 000 українців, а через десять років - уже 9 000 (хоча, згідно з тогочасним переписом населення, українців було тільки 5 138 душ із усього населення Торонто, яке становило 861 950 осіб, а загалом у Канаді проживало 225 113 українців).

Протягом 1940-их років кількість українських мешканців Торонто продовжувала зростати, спочатку внаслідок міграції українців з інших частин Канади, зокрема зі степових провінцій - прерій. У 1946-1947 роках у місто стали прибувати українські іммігранти «третьої хвилі», так звані «переміщені особи» (DPs, displaces persons), які були іммігрантами рад­ше політичними, аніж економічними. На 1951 рік українське населення Торонто становило 30 400 мешканців.

Упродовж 1950-1960-их років українські іммігранті стали переселятися в околицю Гай Парк і далі на захід - в Етобіко та Міссіссаґу.

У 1980-ті роки до Торонто почали прибувати українці з Польщі, спонукувані політичними подіями в країні. У першу декаду після проголошення Україною незалежності, коли люди отримали можливість вільно виїздити за кордон, близько 14 000 іммігрантів з України оселилося в Торонто. Це становило приблизно 60% від усіх українців, які легальна прибули в Канаду. До них приєднувалося щороку по кілька тисяч новоприбулих (з огляду на те, що офіційна канадська імміграційна статистика перестала називати такий показник, як країна народження, сьогодні неможливо назвати точнішу цифру). Всього в цей час до Торонто приїхало понад 18 000 іммігрантів з України. Нова хвиля української імміграції стала селитися переважно в західній частині і в околиці Еванс-Лейкшор (Evans-Lajeshore).

У 2006 році в Метрополітен Торонто мешкало 5 072 075 людей, з яких 122 510 становили українці. Серед них 40 115 ототожнювали себе з етнічними українцями, а 82 395 вважали себе нащадками змішаних етнічних шлюбів.

Із плином часу соціальна структура української громади в Торонто змінювалася. Перші іммігранти були переважно неосвічені низькооплачувані робітники без певного фаху. Вони виконували важку фізичну роботу на залізниці, на фабриках, заводах і будовах міста. Жінки наймалися провадити домашнє господарство. У час між двома війнами в Торонто з'явилися фахово вишколені робітники, торгівці, власники приватних бізнесів, а також професіонали в різних ділянках. Після Другої світової війни в Торонто оселилася значна кількість українців, які були освіченими професіоналами. На 1971 рік соціальна структура української громади зрівнялася з тогочасною загальноканадською, а від 1996 року кількість українських професіоналів переважила середній рівень у Торонто. Остання хвиля імміграції вирізняється з-посеред інших своїм високим рівнем освіченості, проте багато новоприбулих змушені працювати не за фахом або здобувати нову професію.

Оттава

Столиця Канади Оттава розташована на берегах ріки Оттави, що розмежовує провінції Онтаріо та Квебек. Місто лежить у східній частині Онтаріо (400 км на північний схід від Торонто і 190 км на захід від Монреаля) і є другим за розміром містом провінції після Торонто. В Оттаві, яка до 1855 року називалася Байтаун, налічується велика кількість музеїв, офіційних установ і урядових будівель.

За останнім переписом, в Оттаві проживає до 900 000 осіб, серед них приблизно 20 000 українців. Незважаючи на невелику кількість - передовсім це зумовлено тим, що Оттава ніколи не мала промислової інфраструктури, яка би приваблювала іммігрантів, - присутність українців у столиці є вельми помітною. Насамперед тут розташоване Посольство України в Канаді, де зосереджуються найважливіші події державного рівня.

Численні делегації з України, відомі політики та діячі часто є гостями саме Оттави. З іншого боку, в державних канадських установах працює багато українських канадців. Деякі з них залишили досить яскравий слід в історії Канади і Оттави зокрема.

Хоча тут немає видимого скупчення українців на зразок Вінніпега чи Торонто, зате існує багато місць, які промовисто засвідчують їхню давню присутність в Оттаві - від назв старих вулиць і парків до відомих усім оттавцям сучасних споруд.

На початок Першої світової війни в Оттаві мешкало понад 200 українців, які селилися переважно в околиці вулиць Престон і Рочестер. В 1914 році була заснована перша українська парафія. Це була греко-католицька парафія св. Івана Хрестителя під пастирським проводом о. Йосифа Филими. Кілька років громада використовувала для своїх богослужінь римо-католицькі церкви, а 1918 року парафіяни вирішили пристосувати для своїх потреб будівлю на розі вулиць Рочестер і Бальзам. Другою українською релігійною громадою в Оттаві стала заснована 1918 року Австро-буковинська греко-православна церква Святої Трійці. Протягом 1920-их років були безуспішні спроби заснувати в місті українську протестантську церкву. Водночас чимало українців відвідували богослужіння в місцевій загальнослов'янській протестантській місійній церкві.

Більшість перших поселенців подалася на захід відкривати нові землі. Порівняно мала частка українців обрала місцем свого осідку столицю Канади Оттаву. Спочатку, крім лісорубів, це були дрібні ремісники та заробітчани, які прибули з Галичини та Буковини. Лише в 1930-их роках почали з'являтися поодинокі фахівці, яким вдавалося дістати працю в державних установах. Українці продовжували прибувати в Оттаву як до Другої світової війни, так і після неї, але саме повоєнні іммігранти вписали новий розділ в історію української присутності в Оттаві. З їхнім прибуттям почали виникати нові установи, різко пожвавилося місцеве культурне та організоване життя.

На цей час припадає як створення нових інституцій (наприклад, відкриття Кредитової спілки), так і по­вільний занепад віджилих себе старих. Повоєнна імміграція також принесла із собою свою політичну орієнтацію, групування та розрізнення, які існують і досі. Водночас Оттава потрапила в поле зору українсько-канадських політичних діячів. В часи «холодної війни« тут почали відбуватися часті українські марші протесту перед Посольством Радянського Союзу. До канадського уряду прибували діаспорні делегації з різними вимогами та пропозиціями. Перед будинком парламенту чи палацом генерал-губернатора відбувалися мітинги.

Щораз більше українських канадців починали працювати в уряді - тож незабаром повністю змінився соціальний стан української діаспори в Оттаві: українців-робітників замінили українці-службовці та урядовці. А останніми роками, після того, як Оттава стала лідером у царині телекомунікаційних та комп'ютерних технологій, до цієї категорії додалася велика кількість українських комп'ютерних спеціалістів як з Канади, так і з України.

Одним із відомих українців, котрі залишили по собі добру згадку для міста й країни загалом, був генерал-губернатор Рамон Гнатишин, який став 24-им генерал-губернатором Канади й обіймав цю посаду від 1990 до 1995 року. Саме його заслугою є відкриття для вільного відвідування резиденції генерал-губернатора Канади Рідо Голл з чудовим парком, доступ до якої роками був закритий його попередниками.

У прилеглому до резиденції парку є ще одна цікава для українців згадка - по лівому боці центральної алеї росте дерево, посаджене Президентом України Леонідом Кучмою під час його відвідин Канади 24 жовтня 1994 року, та дерево, посаджене Президентом України Віктором Ющенком під час його державного візиту в Канаду 26 травня 2008 року. Про це повідомляють прикріплені поруч таблиці. Окрім того на території Рідо Голл дружина Рамона Гнатишина, Ґерда Гнатишин, свого часу заснувала так званий «Сад Троянд», де кожній нації та важливій події в Канаді присвячений окремий сорт троянд. Українцям там присвячений сорт Chloris , виведений у Франції під час правління Наполеона.

Ще одним визначним пам'ятником, добре відомим оттавцям, який важко не помітити гостям столиці, є робота українського скульптора Леоніда Молодожанина, більше відомого у Канаді як Лео Мол. Це пам'ятник колишньому прем'єр-міністрові Канади Джону Діффенбейкерові, який височить на Парламентському пагорбі, між західним і центральним корпусами парламенту.

Манітоба

Манітоба - степова провінція (на 2006 рік 1 133 510 мешканців), яка розміщена поблизу географічного центру Канади. Площа – 6409 947 кілометрів квадратних. Під час перепису населення 2006 року 167 175 мешканців Манітоби задекларували, що їхні батьки українці. 47 730 із них мають тільки українське походження, тимчасом як у 119 440 - один із батьків українець. Вони становлять приблизно 15% від загальної кількості українського населення Канади. Українську мову рідною вважають 26 540 осіб.

Столицею і найбільшим містом Манітоби є Вінніпег, у якому проживає найчисленніша українська громада (110 335 осіб, у 30 090 з них обоє батьків українці, а в 80 245 - один із батьків українець).

Провінція утворилася у 1870 році й була активно колонізована після 1890 року, коли тисячі землеробів стали селитися на її цілинних землях. Між 1870 і 1901 роками населення зросло від 20 000 до 255 000 осіб. Перші українські сільські поселення в Манітобі були засновані 1896 року іммігрантами з Галичини та Буковини в Стюартбурні, що на північ від Вінніпега, і коло озера Дофіна (Теребовля), на північному заході. До 1914 року мережа українських сіл і містечок уздовж залізниці, торгівельних та інших закладів простяглася від американського кордону на південному сході (Сеньків, Згода, Сарто, Толстой, Сірко, Роса, Віта, колишня назва Шевченко, та ін.) до периферії Вінніпегу (Бруклендз, Ґонор). В районі між озерами з'явилися поселення Комарно, Етельберт, Збараж, а від Сенді Лейк до Свон Рівер - Галич, Україна, Зоря. Велика кількість заселених українцями земель, особливо на південному сході та в міжозерному районі, була трохи гіршої якості, тому економічний поступ із плином часу сповільнився.

Щодо активності українського громадського життя Манітоба була найпомітнішою канадською провінцією, і так тривало аж до Другої світової війни. Тут була найбільша в Канаді кількість українців - приблизно 42% у 1911 році, стільки ж у 1921 році, 33% в 1931 році й 30% у 1941 році. У самому тільки Вінніпезі українського населення було в кілька разів більше, ніж у будь-якому іншому великому місті Канади. Добре були розвинені україномовна преса і українські організації.

Вінніпег є духовним і адміністративним центром Української католицької та Української православної церков у Канаді. Українськими католицькими єпископами та архієпископами Вінніпегу свого часу були Никита Будка (1912-1928 роки), Василь Ладика (1929-1956 роки), Максим Германюк (1956-1992 роки) і Михайло Бздель (1992 рік). У 2001 році в Манітобі налічувалося 29 740 українців католицького віро сповідування

Першим митрополитом Української православної церкви в Канаді був Іоан Теодорович (1924-1947 роки), який жив переважно у Філадельфії. Більшість церковних подій організовувала його консисторія. Всі наступні православні митрополити - Мстислав Скрипник (1947-1950 роки), Іван Огієнко (Іларіон, 1951-1972 роки), Андрей Метюк (1975-1985 роки) і Василь Федак (1985-2005 роки) - жили у Вінніпезі. У 2001 році в Манітобі налічувалося 4 640 православних українців.

Українці Манітоби швидко вийшли на політичну арену і від 1910 року були дуже активні на провінційному рівні в Консервативній партії прем'єра провінції Р.Робліна до самої поразки влади на виборах 1915 року. Першим українським міським головою був обраний І.Сторощук у Стюартбурні (1908 рік); першим українським членом міської управи Вінніпегу став у 1911 році Теодор Стефаник, членом законодавчої асамблеї був Тарас Ферлей. До 1939 року до законодавчої асамблеї було обрано 10 українців. У 1950 році Микола Бачинський став спікером асамблеї, у 1953 році Іван Соломон обійняв посаду виконувача обов'язків спікера. Першим у Манітобі членом кабінету міністрів українського походження став призначений у 1955 році Михайло Григорчук. Цього самого року Василь Вал (Волохатюк, Ліберальна партія) став першим українсько-канадським сенатором, прослуживши на цій посаді до самої смерті в 1962 році. Від 1963 до 1986 року сенатором у Манітобі був Павло Юзик (Прогресивно-консервативна партія).

Українці також добилися високих урядових посад при Новій демократичній партії у 1970-1980-их роках. У цей час членами кабінету міністрів були Семен Юськів, Василь Уруський і Володимир Парасюк. Ка­бінет прем'єра Гарі Філмена (1988-1999 роки), канадця польсько-українського походження, налічував чотирьох українців. Так само до складу кабінету Гарі Доура (Нова демократична партія) входили чотири українці. Також не можна не згадати Степана Дзюбу, який протягом тривалого часу був міським головою Вінніпегу.

На початку XX століття в Манітобі було більш як 100 двомовних українсько-англійських шкіл. Учителів для них готували в Рутенській школі в Брендоні. Згодом багато з них стали громадськими діячами всієї Західної Канади. Двомовні школи були примусово закриті у 1916 році, як тоді обґрунтували, «під приводом освітньої реформи». Вони знову з'явилися в провінції тільки 1979 року. Надзвичайну підтримку їм надавав Батьківський комітет сприяння українській мові в Манітобі. Нині двомовні школи є у містах Вінніпег, Оукбенк, Іст Селкірк і Дофін. Щоб зберегти свою культуру та мову, українці власним коштом утримували вечірні та суботні школи. У 1962 році українська мова була запроваджена як предмет вивчання у провінційні школи. У 1949 році Університет Манітоби започаткував курси української мови. З часом вони розширили свою діяльність. У 1964 році Колегія св. Андрея, українська православна семінарія, яка була заснована у Вінніпезі у 1932 році, переїхала на територію Університету Манітоби. У 1981 році при університеті був організований Центр українських канадських студій.

Українці Манітоби пишаються талановитими діячами культури з їхнього середовища. Це такі відомі імена, як письменники Онуфрій Івах, Маара Гаас (Мирослава Лазечко), Микита Мандрика, драматурги Дмитро Гунькевич, Мирослав Ірчан (відомий також як прозаїк), Семен Ковбель, Олександер Луговий і Пилип Остапчук (псевдонім Пилипенко), диригенти Євген Турула, Олександер Кошиць і Володимир Климків, скрипаль Донна Ґресько, музикознавець Павло Маценко, співачка-акторка Іванна Карасевич, співачка-аранжувальник Олеся Кохан, художники Роман Коваль, Яків Майданик, Дон Проць, скульптор Леонід Молодожанин (Лео Мол) та інші.

Вінніпег

Вінніпег - столиця і найбільше місто (у 2006 році населення становило 694 668 осіб) провінції Манітоба, розташоване на місці злиття річок Ред і Ассінібойн. У 1885 році туди були прокладені колії Канадської тихоокеанської залізниці, й відтоді місто стало центральним залізничним центром, куди прибували іммігранти з Європи перед тим, як рушити далі на поселення в Західній Канаді.

У 2006 році українське населення Вінніпегу становило 110 335 (у 30 090 з них обоє батьків були українцями, а в 80 240 - тільки один із батьків). Після 1991 року з України до Вінніпегу прибуло 1 510 іммігрантів. Лише 2 275 осіб вказали, що їхньою мовою домашнього спілкування є українська, хоч у 2001 році тут мешкало 15 315 осіб, для кого українська мова була рідною. Раніше офіційні цифри українського населення міста були такими: 3 600 осіб у 1911 році, 7 000 осіб у 1921 році, 21 459 - у 1931 році (перший рік, коли перепис населення дозволив досить точно порахувати кількість українців), 28 162 – у 1941 році, 41 997 – у 1951 році, 53 918 у 1961 році, 64 305 у 1971 році, 79 350 у 1981 році, 98 330 у 1991 році й нарешті у 2001 році – 102 635.

Вінніпег швидко став найбільшим у Канаді центром проживання міського українського населення. Його залізничні станції та крамниці, заводи, сільськогосподарський сектор і стрімкий розвиток інфраструктури відкрили широкі можливості працевлаштування для некваліфікованих робітників. Більше того, для ранніх українських іммігрантів які прагнули оселитися в преріях, саме Вінніпег став воротами в Канаду. Правда, згодом значна частина з них вирішила нікуди не їхати й облаштовувала своє життя тут. До Другої світової війни українське населення цього міста в кілька разів перевищувало українське населення інших міст Канади.

Спочатку українці Вінніпегу зосереджувалися переважно в таких багатонаціональних робітничих районах, як Норт Енд, Пойнт Даґлас і Бруклендз. З часом більшість українців покинула ці райони й переселилася в інші частини міста.

Перед Другою світовою війною Вінніпег був головним центром українського життя в Канаді. Тут виходили перші друковані періодичні видання: ліберальна газета «Канадійський фармер» (заснована у 1903 році), соціалістична «Робочий народ» (1909 рік), прокомуністична «Українські робітничі вісті» (1919 рік), протестантська «Ранок» (1905 рік), православна «Український голос« (1910 рік), католицька «Канадійський русин» (1911 рік). Перший український міський культурний заклад у Канаді, «Читальня ім. Т. Шевченка«, виник e 1899 році саме тут, у Вінніпезі. Не менш важливою була робота кількох громадських організацій, які відображали широкий національний спектр: Український народний дім, Українсько-канадський горожанський комітет, Український національний комітет, Український центральний комітет і Товариство Український робітничо-фермерський дім. Діяльність більшості організованого українства координував Український канадський комітет (нині це Конгрес українців Канади), що був утворений у Вінніпезі у 1940 році. Відтоді головний провід КУКу працює в цьому місті. Вінніпег також є домівкою Осередку української культури й освіти.

Упродовж кількох десятиліть поспіль провідна роль Вінніпегу в діяльності українсько-канадських організацій відображала факт його демографічної переваги. Але ця ситуація помітно змінилася після Другої світової війни, а вже на 1971 рік два інші канадські міста, Едмонтон і Торонто, майже дорівнялися Вінніпегові (як за кількістю українських мешканців, так і за їх впливовістю).

Переважно некваліфіковані й часто навіть дискриміновані українці міста до 1939 року все ж спромоглися на значний поступ у роздрібній торгівлі, сфері послуг, виробництві, транспортуванні, а деякі навіть стали фахівцями, здебільшого в галузі освіти та права. У 1943 році в місті був організований Клуб українських професіоналістів і підприємців.

Вінніпег завжди був і досі є духовним та адміністративним центром Української католицької й Української православної церков Канади. Тут розташовані керівництво і резиденції митрополитів обох церков.

Першим членом муніципальної ради Вінніпегу українського походження став Теодор Стефаник, обраний на цю посаду у 1911 році, а першими українськими членами провінційного парламенту Манітоби - Василь Кардаш і Стефан Кравчик у 1941 році. Серед політиків українського походження найвідомішим, безсумнівно, був міський голова Степан Дзюба (1956-1977), який у 1973 зробив Вінніпег міс-том-побратимом Львова.

Культурне життя українців у Вінніпегу було й надалі залишається дуже динамічним. Серед численних колишніх і нинішніх талантів міста слід назвати таких письменників як Онуфрій Івах, Маара Гаас (Мирослава Лазечко) і Василь Палюк; драматургів Мирослава Ірчана, Семена Ковбеля, Олександера Лугового, Пилипа Остапчука і Данила Щура (який зараз займається мюзиклами); акторів Мімі (Мерілин) Кузик, Едварда Іванка, Іванну Карасевич, і Джулієт (Юлію Сисак); музикантів Євгена Турула, Олександера Кошиця, Володимира Климківа, Донну Ґресько, Павла Маценка та Олескандра Кохана; мистців Романа Коваля, Яківа Майданика, Леоніда Молодожанина (Лео Мола) і Дона Проця; фотографа і кінорежисер Івана Паскевича.

Місто відоме своїми пам'ятником Тарасові Шевченкові на території провінційного парламенту Манітоби, пам'ятником жертвам Голодомору 1932-1933 років у Радянській Україні на території міської управи, Садом скульптур Лео Мола. Нині духовні потреби українців Вінніпегу обслуговують 15 українських католицьких і 6 українських православних церков. Від 1979 року в багатьох школах міста існує двомовна українсько-англійська програма. Українську мову та літературу також викладають у Манітобському університеті. В ньому працює православна семінарія - Колегія св. Андрея, Центр канадсько-українських студій, Українсько-канадський архів і виставка «Слов'янська колекція» (більшість експонатів якої українські) в бібліотеці Елізабет Дефо.

Саскачеван

Саскачеван - степова провінція Канади, населення якої у 2006 році становило 953 850 осіб, розміщена між Манітобою і Альбертою. Територія провінції складає 651 036 квадратних кілометрів. Столиця - Ріджайна. У 2006 році, відповідно до перепису населення, у провінції проживало 129 265 українців (у 35 850 з них обоє батьків були українцями, а в 93 415 - тільки один із батьків). 19 650 осіб вказали, що їхньою рідною мовою є українська. Найбільше українців живе у містах Саскатун (усього 38 825 осіб; у 10 380 з них обоє батьків українці, а в 28 445 - один із батьків українець), Ріджайна (25 725; 5 625 і 20 100), Прінс Альберт (6 305; 1 545 і 4 755), Йорктон (5 955; 2 520 і 3 425), Мус Джо (3 175; 645 і 2 530) і Норт Беттелфорд (2 460; 735 і 1 725).

Перша українська колонія (згідно з тогочасною термінологією) Саскачевану з'явилася у 1896 році в Ґренфелі. В наступні роки велика кількість українських іммігрантів стала переїздити в компактні поселення, найбільші з яких були в регіонах Йорк-тон-Кенора-Прісвил (на схід від Саскачевану), Рос-терн-Єллоу Крік-Кадворт (на північ від Саскатуна), Редіссон-Геффорд-Віткоу (на схід від Норт Беттел-форда). В усіх цих поселеннях процвітало сільськогосподарське виробництво. Постійний приплив українських іммігрантів не припинявся, і в 1911 - 1914 роках був найвищим за всю історію. Саскачеван був популярним місцем поселення новоприбулих українців і в міжвоєнний період, проте в час економічного застою, знаного як Депресія, багато іммігрантів були змушені з економічних міркувань переїхати в інші провінції. Після Другої світової війни в Саскачевані поселилася невелика кількість українців. Це саме стосується і так званої четвертої хвилі імміграції, тобто новоприбулих із сучасної України.

Урбанізація українського населення Саскачевану є порівняно новим явищем. Наприклад, у 1921 році тільки 10% українців провінції жили в містах, їхня кількість зросла від 20,5% у 1951 році до 63,3% у 1981 році. Міські мешканці українського походження були переважно робітниками, власниками дрібних бізнесів, працівниками сфери обслуговування і фахівцями в різних ділянках. Велика кількість українців переїздила із сіл у міста Саскачевану, але також чимало переселялося в інші провінції Канади, насамперед у Британську Колумбію та Онтаріо. Незважаючи на це, українці залишилися найбільшою етнічною групою в багатьох сільських місцевостях (переважно в згаданих вище трьох регіонах), а також у десятках маленьких містечок, де вони й досі становлять більшість мешканців. Про їхній вплив свідчать назви поселень, стиль церков, звучання української мови на вулицях, відгомін традицій і велика кількість українських прізвищ серед політиків.

Історично так склалося, що Саскачеван завжди був важливим центром українського громадського і церковного життя країни. Крім вирішальної ролі у створенні у 1918 році Української православної церкви в Канаді (УПЦК), Інститут ім. Петра Могили в Саскатуні зосереджується на діяльності «самостійників«, які у 1927 році організували Союз українців самостійників (СУС). До цього слід додати, що протягом десятиліть сільські мешканці Саскачевану надавали потужну підтримку СУС та УПЦК. У міжвоєнний період в Саскачевані досить впливовою була Січова організація в Канаді.

У 1932 році в Саскатуні о. Стефан Сенчук заснував Братство українців-католиків Канади, яке очолював протягом довгих років. Також він редагував друковане видання Братства українців-католиків «Будучність нації», котре виходило в Йорктоні.

У 1932 році з'явилося Українське національне об'єднання (УНО), яке заснувало численні відділення в Саскачевані. Від 1933 до 1942 року УНО видавало в Саскатуні газету «Новий шлях». У таких містах провінції, як Ріджайна, Мус Джо і Саскатун, Товариство Український робітничо-фермерський дім заснувало свої відділення, проте не мало великого успіху в сільських населених пунктах провінції. Після Другої світової війни в містах Саскатун, Ріджайна, Мус Джо, Йорктон та Норт Беттлефорд Ліга визволення України відкрила свої відділення. У повоєнний період у Саскатуні зросла кількість українських танцювальних ансамблів і культурних об'єднань, які зазнали особливого розквіту після 1970-их років. Саскачеванська рада Конгресу українців Канади розпочала роботу у 1971 році, об'єднавши під своєю опікою українські громади провінції.

Українська католицька церква, яка налічує 17 615 вірних (дані на 2001 рік), є найбільшим українським релігійним угрупованням провінції. Від 1956 року її церкви перебувають під юрисдикцією Саскатунської єпархії (якій у 1951-1956 роках передував Саскатунський екзархат). Серед її ієрархів були такі єпископи: Андрій Роборецький (1956-1982 роки), Василь Філевич (1984-1995 роки), Корнелій Пасічний (1996-1998 роки), і Михайло Вівчар (2001 рік). Чин Отців-редемптористів також відігравав помітну роль у духовному житті українців-католиків провінції, забезпечуючи церкви духовенством. У 1913 році вони заклали монастир у Йорктоні й утримували там видавництво. Упродовж тривалого часу (1917-1979 роки) сестри-служебниці Пренепорочної Діви Марії керували Академією серця Христового в Йорктоні (згодом вона стала називатися Школою серця Христового). У заснованому в 1919 році Коледжі св. Йосифа аж до 1973 року навчалися хлопчики. 1935 року Братство українців-католиків Канади заснувало в Саскатуні Інститут ім. Митрополита А. Шептицького. Другою за величиною українською релігійною громадою провінції є Українська православна церква в Канаді, яка 2001 року налічувала 5 050 вірних. Її парафії підпорядковані Центральній діоцезії.

Незважаючи на той факт, що перший українець у законодавчу асамблею Саскачевану був обраний тільки у 1934 рокці (Юрій Драґан), українці все ж відігравали помітну роль у політичному житті провінції. У 1952 році Олександер Ґордон Кузяк став першим українцем, призначеним у провінційний кабінет міністрів. У 1956 році Марія Федчук-Баттен була обрана до провінційного законодавчого органу і таким чином стала першою українкою, яка обійняла таку посаду. Протягом 1969-1975 років губернатором провінції був Стефан Воробець, а в 1988-1994 роках - Сільвія Федорук. Ще один канадець українського походження, Роман Романів, обіймав посаду виконувача обов'язків прем'єра та міністра міжурядових справ у час, коли прем'єром Саскачевану був Аллен Блейкні (1971-1982 роки). Згодом Роман Романів очолив Нову демократичну партію провінції, а протягом 1991-2001 років був прем'єром Саскачевану. У 2001 році спікером законодавчої асамблеї став Мирон Ковальський. Іван Гнатишин був першим у Саскачевані сенатором українського походження (1959-1967 роки). Рейнел Андрейчук і Давид Ткачук також є сенаторами Саскачевану від 1993 року. Рамон Гнатишин, член Консервативної партії, який представляв провінцію Саскачеван у парламенті, протягом 1979-1988 років був членом федерального кабінету міністрів і генерал-губернатором Канади у 1990-1995-их роках.

В часи перших українських поселенців у провінції проводили обмежене навчання українською мовою, але у 1918 році навіть таке навчання припинилося. До 1952 року українська мова не була визнана предметом вивчення в публічних школах Саскачевану. У 1974 році провінція прийняла Акт багатокультурності. Прийнятий із поправками Акт про освіту (1978 рік) дозволив двомовну освіту, зокрема українсько-англійську, і саме це стало початком запровадження українсько-англійських шкільних програм у Саскатуні. Університет Саскачевану став першим закладом вищої освіти в Канаді, що запровадив курси з української мови та літератури, які дозволяли студентам отримати так звані «кредити». Ще у 1945 році при цьому університеті було відкрите Відділення слов'янських студій. Його першим головою (до 1975 року) був Костянтин Андрусишин. У 1999 році в Університеті Саскачевану був заснований Центр дослідження української спадщини.

Серед українців Саскачевану уславилися поет Андрій Сукнацький, гончар Петро Рупчан, художник-примітивіст Дмитро Стриєк. Відомими на всю Канаду стали такі творчі колективи Саскачевану, як ансамбль українського народного танцю «Євшан», фольклорний танцювальний ансамбль Павличенка зі Саскатуна, а також ансамбль пісні, музики і танцю «Полтава» з Ріджайни.

Альберта

Альберта - найзахідніша з трьох степових провінцій Канади. Площа провінції складає 661 848 квадратних кілометрів, населення – 3 256 355 мешканців (2006 рік). Клімат - континентальний. На півдні провінції простягається рівнинний степ, тимчасом як осикові гаї центральної частини плавно переходять на півночі в лісотундру. Уздовж західного кордону Альберти з Британською Колумбією височіють Скелясті гори. До середини 1940-их років основою економіки провінції було сільське господарство. Відтоді економіка помітно урізноманітнилася внаслідок розвитку нафтовидобувної індустрії, харчової та легкої промисловості. Столицею провінції є місто Едмонтон.

При переписі населення 2006 року з'ясувалося, що в провінції проживає 332 180 мешканців українського походження, що становить 10,2% від усього населення провінції; у 249 995 з них - один із батьків українець. 33 970 мешканців Альберти вважають українську мову рідною. Найбільше українців провінції зосереджено в Едмонтоні (144 620 осіб) і Калгарі (76 240 осіб). Серед інших міських поселень слід назвати Ред Дір (7 010 осіб), Летбрідж (7 120 осіб), Колд Лейк (1 355 осіб), Медисин Гет (5 075 осіб) і Ґранд Прері (6 795 осіб).

Перші документально зафіксовані імена українських поселенців у Альберті - Іван Пилипів і Василь Єленяк. Ці люди прибули сюди у 1891 році і оселилися в компактному українському поселенні (званому в ті часи колонією), розташованому на відстані 80 кілометрів на північний схід від Едмонтона. До 1914 року це поселення розрослося на 110 кілометрів від Една-Стар на заході до Слави на сході й приблизно на 70 кілометрів від Смоукі Лейк на півночі до околиць Мондера і Веґревілля на півдні. Майже всі найперші українські поселенці прибули в Альберту зі західноукраїнських регіонів - Галичини та Буковини. У центрально-східній частині Альберти існувало найбільше таких компактних поселень. Їхній український дух був відображений у таких топонімах, як, наприклад, Згода, Мирнам, Бучач, Борщів, Нью Київ та інші. Перед Першою світовою війною невеликі українські селища також були на південь від Едмонтона, неподалік містечка Ледюк, та на південний схід від Едмонтона поблизу околиці Раунд Гілл. У цей час Едмонтон був найголовнішим міським поселенням для українців, хоч їх абсолютна кількість була незначною. Українці також жили в шахтарських селищах Кроузнест Пасе, у містечках Летбрідж, Драмгеллер і місті Калгарі. У міжвоєнний період чимало новоприбулих оселилися у фермерських угіддях районів Атабаска і Піс Рівер. А ще більша кількість прагнула знайти роботу на фермах в оригінальних компактних поселеннях і прилеглих до них районах. Відносно менша кількість українських іммігрантів, які приїхали до Альберти після Другої світової війни, переважно селилася в містах провінції.

Перша хвиля українських іммігрантів до Альберти складалася здебільше із землеробів. Часто вони наймалися виконувати сезонну роботу в інших галузях, щоб здобути кошти на купівлю власної ферми. Меншість новоприбулих українців працювала шахтарями або робітниками в містах. У міжвоєнний час зростала кількість українців, які розпочинали свій бізнес чи ставали фахівцями. Після Другої світової війни соціально-економічний склад українського населення відображав загальну структуру населення Альберти.

Першими установами, збудованими в українських поселеннях, стали церкви. Більшість українців Альберти належить до Української католицької церкви, яка у 1956 році заснувала Едмонтонську єпархію (від 1948 року їй передував екзархат Західної Канади). До середини 1940-их років майже всі католицькі священики провінції належали до монашого чину Василіан. У повоєнний період ситуація змінилася, коли до Канади стали прибувати священики з Європи. Перші Василіяни оселилися в Альберті у 1902 році. Недалеко від Мондера у 1923 році вони заснували монастир. Печера Ґолґота поблизу монастиря упродовж багатьох років була популярним місцем паломництва. Едмонтонською єпархією керували єпископи Ніль Саварин (1956-1986 роки; екзарх - 1948-1956 роки), Дмитро Ґрещик (1986-1990 роки), Мирон Дацюк (1991-1996 роки) і Лаврентій Гуцуляк (1997 рік).

У церквах, збудованих в Альберті православними українцями, спочатку правили священики Російської православної місії в Північній Америці. Хоч здебільше перші українські поселення складалася з вихідців із Буковини, деякі православні громади були засновані колишніми симпатиками русофільського руху, поширеного на зламі ХІХ-ХХ століть у підвладній Австрії Галичині. Після падіння в Росії царського режиму Російська православна церква (РПЦ) стала занепадати і згодом перестала надавати матеріальну підтримку вірним РПЦ в світі. З утвердженням місіонерської діяльності Української православної церкви в Канаді (УПЦК) у 1920 році багато вірних Російської православної церкви перейшли до УПЦК, як і певна кількість католиків. Між двома війнами УПЦК отримала безсумнівну перевагу серед православних українців Альберти. У 1959 році Українська православна церква створила Західну єпархію, що охоплювала Альберту і Британську Колумбію. Її очолив єпископ Андрей (Григорій Метюк), а його наступником у 1983 році став єпископ Іван (Іван Стінка).

Найпершими організаціями української громади в Альберті були культурно-освітні угруповання на зразок товариства «Просвіта». Багато з них підтримували хорові чи театральні колективи. Майже всі вони спочатку винаймали приміщення, але вже в 1920-30-их роках стали зводити власні будинки, створивши в підсумку мережу зі 120-ти українських громадських закладів по цілій провінції. Внаслідок відтоку сільських мешканців після Другої світової війни багато таких громадських закладів у землеробських районах були закриті. Українці Альберти стали згуртовуватися навколо церков і провідних українських національних об'єднань. Від 1970-их років намітилася тенденція до створення культурно-освітніх товариств. Усі українські організації провінції об'єднує Альбертська провінційна рада Конгресу українців Канади.

Українці Альберти активно проявили себе в політичному житті. Вперше вони заявили про себе у 1913 році, коли до провінційного уряду був обраний Андрій Шандро. У 1921 році членом уряду Альберти став Василь Федун, а у 1922 році - Михайло Чорногуз. Спочатку українські кандидати були обрані тільки завдяки голосам виборців у тих дільницях, де переважали українці. Але з часом їх стали обирати саме за їхні власні заслуги. Першим етнічним українцем у парламенті Канади став Михайло Лучкович (1926-1935 роки), обраний у Веґревільському виборчому окрузі. Інші українсько-канадські члени парламенту в Альберті - це Антін Глинка (1940-1949 роки). Іван Дікур (1949-1957 роки), Амброзій Головач (1953-1958 роки), Василь Скорейко (1958-1974 роки) і Степан Папроцький (1968-1993 роки). Членами уряду провінції українського походження були Петро Міськів (1930-1935 роки), Ізидор Ґорецький (1930-1935 роки), Василь Томин (1935-1952 і 1959-1971 роки), Амброзій Головач (1959-1971 роки), Василь Дячук (1971-1987 роки), Альберт Гоголь (1971-1979 роки), Юліан Козяк (1971-1986 роки) і Євген Звоздецький (1993 рік). Міським головою Едмонтона кілька разів ставав Василь Гавриляк (1952-1959,1963-1965 і 1974-1975 роки), а також на цій посаді перебував ще один канадець українського походження - Лаврентій Дікур (1983-1988 роки, після чого він до 1994 року очолював ліберальну партію в Альберті). Колишнім президентом прогресивно-консервативного об'єднання і канцлером Альбертського університету був Петро Саварин. З грудня 2006 року посаду Глава уряду і Прем'єра провінції Альберта обіймає Едвард Стельмах - українець за походженням.

В Альберті досить активною була газетно-видавнича справа. Тут виходили такі газети, як «Нова громада« (1911-1912 роки), «Новини» (1913-1922 роки) і низка газет, яку видавав Тома Томашевський. Найважливішим українським джерелом новин в Альберті була і є газета «Українські вісті» (нині двомовна), яка виходить з 1928 року.

Українці Альберти прагнули зберегти для нащадків свою історію. Добре відомою є епічна трилогія про життя українських піонерів «Сини землі» (1939-1945 років), яку написав Ілля Киріяк, спираючись на інформацію, зібрану в українських поселеннях Альберти. Колишній шкільний учитель Василь Чумер був першим, хто спробував написати серйозну історичну працю про українців у Канаді. Книга з'явилася у 1942 році, через рік після заснування Товариства українців-піонерів Альберти. Едмонтонський журнал «Український піонер» (1955-1960 роки) далі підтримував ці зусилля. У 1974 році в Едмонтоні відкрився Українсько-канадський архів-музей Альберти. Через рік уряд провінції створив Село української культурної спадщини, яке розташоване на відстані 50 кілометрів на схід від Едмонтона. У 1977 році Мирослава Косташ видала книжку «Всі бабині діти», в якій зобразила життя українців у провінції. З 1992 року історичне українське компактне поселення стало частиною екомузею «Калиновий край».

Двомовні українсько-англійські школи існували в Альберті до 1913 року, коли вони були заборонені. Відтоді навчання українською мовою провадили тільки в Рідних школах української громади. Частково воно було відновлене у загальноосвітніх школах після Другої світової війни. У 1959 році українська мова була дозволена як мова навчання в середніх школах Альберти. У 1974 році українсько-англійська двомовна освіта була знову запроваджена в початкових класах, а згодом поширена на середні та старші класи.

У 1957 році на відділенні слов'янських студій Альбертського університету були започатковані українські курси. Згодом Університет Альберти став визнаним у світі авторитетом у сфері українознавства. Велика заслуга в цьому викладачів української мови та літератури (нині у складі відділення сучасної мови і культури), а також заснованого 1976 року Канадського інституту українських студій і створеної у 1989 році кафедри української культури та етнографії ім.Гуцуляків. Відділення історії Альбертського університету пишається своїми видатними професорами і готує фахівців із української та українсько-канадської історії.

Велика кількість помітних в українській культурі постатей народилася або працювала в Альберті. Досить назвати такі імена, як художники Юліан Буцманюк, Василь Курилик, Петро Липинський і Петро Шостак, письменники Ярослав Балан, Ілля Киріяк, Мирослава Косташ, Ґлорія Купченко-Фроляк, Юрій Мельник, Галина Потребенко, Юрій Риґа, Яр Славутич і Юрій Стефаник-Клиновий.

Британська Колумбія

Британська Колумбія - це крайня західна провінція Канади, площа якої складає 947 800 кілометрів квадратних і населення 4 074 385 осіб (2006 рік).

У 2006 році 197 265 мешканців провінції вказали на своє українське походження. 37 450 із них назвали себе чистокровними українцями, а 159 810 - українцями від змішаних шлюбів. Вони становлять приблизно шосту частину від усього українського населення Канади і є третьою за чисельністю етнічною групою провінції. 13 600 осіб вважають українську мову рідною. Найбільше українців Британської Колумбії живе у Ванкувері (81 725 осіб - загальна кількість; у 15 910 з них - обоє батьків українці, а в 65 815 - один із батьків українець), Вікторії (15 020; 2 510 і 12 510) і Келовні (13 425; 2 985 і 10 440). Інші великі населені центри - Абботсфорд (8 090; 1 135 і 6 955), Кемлупс (7 285; 1 310 і 5 975), Прінс Джордж (5 685; 930 і 4 755), Чиллівек (5 295; 915 і 4 380), Вернон (5 355; 1 245 і 4 110), Нанаймо (4 230; 850 і 3 380) і Пентиктон (2 500; 575 і 1 930).

Найперші згадки про українців у провінції датовані кінцем XIX - початком XX століття й стосувалися мігрантів-українців, які займалися рибальством, працювали в лісозаготівельних господарствах і ву­гільних шахтах на південному сході Британської Колумбії (Ферні, Госмер, Кренбрук) і острові Ванкувер. Проте ще перед ними тут побували окремі українці, наприклад, Осип Олеськів, який відвідав провінцію протягом ознайомлювальної поїздки до Канади 1895 року. А також, очевидно, були українці й серед мешканців Російської Америки (як називали Аляску перед продажем її Сполученим Штатам у 1867 році). На початку 1900-их років серед українського населення провінції почали виникати місцеві угруповання. Їхня чисельність коливалася, оскільки значна кількість українців стала виїздити в інші міста Британської Колумбії та в інші провінції.

Дещо стабільніші українські громади почали з'являтися в Британській Колумбії у 1920-их роках, насамперед поблизу Ванкувера. Проте в цілому провінція залишалася немовби трохи осторонь українського життя в Канаді, оскільки улюбленим місцем розселення українців і далі були степові провінції. В 1931 році 2 283 українці Британської Колумбії становили тільки 1,1% від українського населення цілої Канади. Це значно змінилося протягом кількох наступних десятиріч. До 1941 року українське населення Британської Колумбії сягнуло 7 563 осіб (2,6% від загальноканадського); до 1951 року – 22 613 осіб (5,7%); ще через десять років – 35 640 осіб (7,5%); а в 1971 році - вже 60 145 (10,4%). Таке зростання сталося завдяки прибулим із прерій, привабленим економічними перспективами й більш помірним кліматом. Кількість українських мешканців провінції постійно зростала (як щодо абсолютного показника, так і щодо відсотка українців у загальноканадській кількості населення). Воно досягло 104 820 мешканців (13,9%) у 1981 році, 177 885 осіб (16,%) 1991 року і становило 178 885 мешканців (16.7%) у 2001 році.

Громадське життя українців у Британській Колумбії почалося пізніше, ніж у інших провінціях. Товариство Український робітничо-фермерський дім та товариства на зразок «Просвіти« виникли у 1920-их роках, а місцеві відділення інших українських національних угруповань заснували осередки тільки в 1930-1950-их роках.

Сьогодні значна частина подій української громади провінції зосереджена навколо церков і культурних об'єднань. У 1990 році була створена Провінційна рада Конгресу українців Канади, яка має осередки у Ванкувері, Вікторії, Келовні та Верноні.

Українські церкви у Британській Колумбії так само з'явилися пізніше, ніж у інших провінціях Канади. Найперші згадки про українців-католиків стосуються місії о. Антона Строцького (чин св. Василія Великого), у містечку Ферні у 1904 році. Перші українські католицькі церкви були збудовані у Маунт Картьє (поблизу Ревельстока) у 1914 році, в містечку Ґрінрод (регіон Оканаґан) у 1924 році, а також у 1920-их роках було створено парафію у Ванкувері. Місцеві парафії були керовані Едмонтонською єпархією, поки у 1974 році не утворилася окрема єпархія Нового Вестмінстера, яку очолив Ісидор Химій - перший у провінції український католицький єпископ.

Православні українці в Британській Колумбії почали згуртовуватися наприкінці 1920-их років, і православні священики час від часу відправляли для них літургії у Ванкувері та Верноні. Проте православних парафій не було аж до кінця 1930-их років. Наприкінці 1940-их років до них приєдналися церковні конгрегації з містечок Уоллей-Суррей, Чилливек і Мішен Ситі, а згодом ще кілька інших. Ці парафії Британської Колумбії увійшли до Західної єпархії Української православної церкви в Канаді, очолюваної єпископом Едмонтона.

Українці Британської Колумбії тривалий час утримували Рідні школи для навчання молоді. Проте українську мову як предмет ніколи не викладали в публічних школах провінції. В Університеті Британської Колумбії в 1970-их роках українську мову викладав Валеріан Ревуцький; після його виходу на пенсію навчання провадили різні лектори, і так тривало до початку 1980-их років.

Розповідаючи про українську громаду Британської Колумбії, не можна не згадати українців, як письменники Теодор Ґалай, Потребенко і Юрій Риґа; художник Петро Шостак і співачка Юлія Сисик-Кавацці.

У 1981 році перед будинком провінційного парламенту Британської Колумбії був споруджений монумент із написом трьома мовами (англійською, українською і французькою) на відзначення 150-ої річниці від дня укладення угоди про демаркацію між Британією і Російською імперією. На монументі увічнено ім'я українця Петра Полетики, котрий відіграв чільну роль у переговорах, що уможливило під­писання згаданого договору.